Ситуація була просто абсурдною. Ніна тримала в руках папірець з аналізами і нічого не могла зрозуміти.

—Дівчино, вибачте… Що означає нуль відсотків? – звернулася Ніна до миловидної дівчини на ресепшені, нервово накручуючи на палець руде пасмо волосся. – Напевно, помилка…

—Жодної помилки немає, це виключено, — карбуючи слова, відповіла співробітниця. – Давайте подивлюся… Ну, все правильно. Імовірність материнства у вас нуль. Дитина вам не рідна.

Ніна та Кирило були одружені вже майже десять років, але завести дітей у них не виходило. Спочатку вони не переживали – треба було купити житло та розпочати кар’єру, а вже потім можна і про спадкоємців подумати.

Але навіть коли однокімнатна квартира на околиці міста перетворилася на трикімнатну в центрі, а Кирила підвищили до начальника бюро, дитина не поспішала з’являтися.

—Дружина ж у тебе — пустушка, — заявляла свекруха, абсолютно не соромлячись Ніни, яка все чула. – Може, яку іншу жінку знайдеш?

—Ну навіщо ти так, мамо,— жваво вставав на бік Ніни Кирило. – І взагалі, з чого ти взяла, що Ніна має проблеми?

Лідія Кирилівна тільки знизувала плечима:

—Люди даремно говорити не стануть.

—А ваші люди тримали свічку? – не витримувала Ніна.

–Може, ми поки що не плануємо, ваша діло яке.

Такі розмови завжди закінчувалися грандіозним скандалом. Свекруха дуже ображалася і починала говорити, що їй лишилося небагато, і вона хоче побачити онуків, а Ніна плакала і йшла до іншої кімнати.

Було подвійно прикро, бо лікарі проблем не знаходили ні в Ніни, ні в Кирила. Всі тільки розводив руками.

Про вагітність Ніна дізналася випадково. Для роботи проходила комісію та була зовсім не готова почути таку приголомшливу новину.

—У вас п’ятий місяць, можу сказати, що це безперечно хлопчик… — як би між іншим заявила лікарка, водячи по животу слизьким холодним роликом. – Що з вами?

Ніна завжди була повненька, а останнім часом так набрала після новорічних свят, що ніяк не могла повернутися у форму. Вона й подумати не могла, що невеликий живіт – це зовсім не наслідок неправильного харчування.

Чоловік був страшенно радий, а от свекруха, підібгавши губи, знову почала голосити, що Ніна очевидно нагуляла дитину. Хоча й приводу для таких розмов не було, адже Ніна була дуже домашньою.
—Собаки гавкають, караван іде. Не хвилюйся, тобі не можна хвилюватися, — заспокоював Ніну чоловік.

Він зовсім не звертав на плітки жодної уваги.

Вони швидко зробили ремонт, спорудивши з кабінету симпатичну дитячу кімнату. Кирило немов літав на крилах, незважаючи на те, що йому довелося піти на другу роботу, адже Ніна пішла у декретну відпустку.

В день пологів день все пішло не за планом. Спочатку Кирила не пустили до пологового блоку. Вони планували пологи разом, але через роботу Кирило не встиг зібрати всі необхідні аналізи. Потім і зовсім виявилося, що Ніні треба робити кесарів.

—Жінка… У вас дуже вузький таз, ви розумієте? Тільки так, — безапеляційно заявила завідувачка відділення, змірявши поглядом Ніну. — Інакше ніяк.

Коли Ніна опам’яталася після процедури, новонароджений син уже лежав поруч і солодко сопів.

-На кого схожий? Чия порода?

Усіх чомусь цікавило одне питання: чи схожий маленький Сашко на Кирила, чи ні. Начебто іншої рідні не було й близько. Усі пристрасно хотіли переконатися у підтвердженні невірності Ніни. А Сашко, як на зло, зовсім не був схожим на батька. Заради справедливості слід зазначити, що і на Ніну він теж був не дуже схожий.
—Не хвилюйся, — заспокоювала Ніну матір. – Ти, коли народилася, взагалі на жабку була схожа, а потім нічого, трохи погарнішала.

Ніна кивала, але все одно переживала. Генетика – штука непередбачувана. Пояснити родичам чоловіка, а особливо свекрусі, що дитина може бути трохи схожою на якогось троюрідного дядька, було неможливо.

Тим більше, що чим більше Сашко ріс, тим більше було зрозуміло – від Кирила у хлопця лише по батькові.

-Не наш. Точно кажу, не наш він, — шепотіла Лідія Кирилівна синові, доки Ніна не чула. – Подивися сам – нічого твого.

Кирило ходив похмуріший за хмару. Мало того, що син справді був схожий на нього не більше, ніж черевик на табуретку, так ще всі сусіди тільки й робили, що гомоніли про зраду.

—Дивно все це, — виговорював Ніні чоловік, який повернувся вкотре зі зміни. – Стільки років не могла, і тут разі – і народила.

—Вийшло, нарешті, слава богу. Подивися, здоровенький і розумний Сашко росте. Що ти цих пліткарок слухаєш, їй-богу, — виправдовувалася Ніна.

Вона й сама бачила, що син росте не схожим на Кирила.
—Кажуть люди, нагуляла ти дитинку. Он від Льошки. Недаремно в тебе і роман із ним був. Зізнавайся давай!
—Та ти зовсім чи що? З Льошкою я зустрічалася у сьомому класі. Це тобі твоя мама наплела, чи що? А ти й радий слухати, — Ніна одразу зрозуміла, звідки ростуть ноги, і не збиралася мовчати.

Вона була впевнена, що дитина від Кирила, адже по-іншому посто не могло бути.

—До чого тут мама? – на секунду здивувався чоловік. – Отже так. Здаватимемо ДНК. Нехай аналіз покаже, Сашко мій син чи ні.

На таке рішення Ніна погодилася без зайвих розмов. Якщо це і зачіпало її жіноче самолюбство, то зовсім трохи. Ніна була впевнена – після того, як аналіз покаже, що Кирило рідний батько, ставлення свекрухи зміниться. Та й сусіди сховають свої злі язики.

—Тоді я теж здам. Сашко може бути не твоїм сином тільки в одному випадку, коли він і мені чужий, — заявила Ніна. – На мене він, до речі, також не схожий.

На тому й вирішили. Через тиждень вони разом із десятимісячним Сашком поїхали до єдиної на все місто клініки, де робили такі аналізи. Адміністратор з подивом підвела очі на Ніну:

—Я вірно розумію, що вам потрібно переконатися у родинних зв’язках із цією дитиною? Нічого не хочу сказати, просто зазвичай здають лише батьки…

З сорому Ніна була готова провалитися крізь землю. Ну як можна сумніватися в тому, чи це твоя дитина, після того, як дев’ять місяців відносила її всередині.

Добре, що конверти з готовими результатами подружжя вирішило розкрити прямо в клініці, а не чекати на святкове застілля, яке вирішила організувати свекруха. Першим свій аналіз відкрив Кирило і вмить побілів.

-Права була мама, ах ти… Від Льошки народила, так?

—Стривай, тут схожа якась помилка, — Ніна, зморщивши лоба, дивилася в свій листочок і нічого не могла зрозуміти.

Кирило вихопив аналіз у дружини і швидко пробіг очима по рядках:

-Не знаю. Бовтатися менше треба було, а тепер дивуєшся. Завтра я на зміну, а в п’ятницю подаю на розлучення.

Жінка, що підійшла в халаті, не дозволила далі розігратися сімейній драмі.

-Доброго дня. Ви Ніна та Кирило? Я завідувачка клініки, мене звуть Ольга. Хочу запросити вас до себе в кабінет, у мене є до вас розмова.

Через кілька хвилин вони вже пили каву у затишному кабінеті та з подивом слухали історію, яку їм розповідала Ольга. За її словами, кілька місяців тому до їхньої клініки звернулася дуже забезпечена пара. Глава сім’ї був місцевим бізнесменом та публічною особистістю. У них була аналогічна ситуація і, найцікавіше, дата народження сина повністю збігалася з датою народження Сашка.

— Ви знаєте, ми з ним домовилися, що якщо повернеться пара з подібними даними та дитиною з такою самою датою народження… Загалом, я хочу запропонувати вам зробити ще раз тест на батьківство, але вже з сином Всеволода Ігоровича, а вашому синові… Теж ще один тест, тільки вже з ними…

Ніна намагалася переварити інформацію. Коли вона лежала в пологовому відділенні, в сусідній палаті і справді лежала якась жінка зі схожим прізвищем, у них навіть пробірки одного разу переплутали… Але щоб переплутати дітей! Це вже занадто.

—Ми згодні, — швидко відповів Кирило, випередивши Ніну.

Вона лише кивнула. Можливо, це був єдиний варіант зберегти сім’ю.

Через два тижні вони знову сиділи в кабінеті у завідувачки, тільки тепер навпроти них сиділи незнайомі дорого одягнені чоловік і жінка.

—Я пропоную просто помінятися дітьми, — невпевненим голосом почав непросту розмову Всеволод Ігорович. – Тим більше, мені зайвий галас не потрібний… Та й діти ще слава Богу зовсім немовлята…

—А може, спочатку почнемо дружити сім’ями? – запропонувала Ніна, дивлячись на маленько сина Всеволода Ігоровича, якого за дивним збігом теж назвали Сашком.

Навіть без жодних тестів було видно, він – маленька копія Кирила.

– Для початку… Приходьте до нас на вихідні у гості.

Кирило глянув на дружину і посміхнувся. Здається, він щойно знову знайшов дружину і знайшов сина…

Так і дружили вони сімʼями довгі роки. Хлопці, коли виросли теж були нерозлий вода. А той прикрий випадок тепер всі згадували лише з посмішкою.