Щиро кажучи, я зараз зовсім розгублена і не можу зрозуміти, як таке могло статися. Як взагалі можна було так вчинити? Це справжня зрада з боку власної матері! – не перестає повторювати 45-річна Ніна. – Вона не мала б так чинити з нами, це абсолютно неправильно.

Її мама, Тетяна Петрівна, якій уже виповнилося 65 років, нещодавно знову вийшла заміж.

Начебто все добре, але новий чоловік – це її ровесник, давній знайомий, із яким вони колись давно були близькі. Життя їх розвело в юності, але через роки знову звело разом. Тепер вони зрозуміли, що не хочуть більше розлучатися і бажають провести старість удвох.

Нещодавно вони відсвяткували весілля. Наречена була у красивій білій сукні, відбулася урочиста реєстрація шлюбу в РАЦСі, обмін кільцями, невелика прогулянка містом та затишний вечір у кафе. Святкування вийшло дуже скромним, тільки для найближчих людей, але атмосферним і теплим.

Весілля минуло чудово, навіть краще, ніж очікували. Але єдине, що засмутило наречену, – відсутність на святі її рідної дочки та двох онуків.

Родичі Тетяни Петрівни від самого початку були категорично проти цього шлюбу. Вони відкрито висловлювали своє невдоволення, і навіть тепер не можуть прийняти її рішення і зрозуміти її вчинок.

Справа в тому, що у Тетяни Петрівни є дві просторі квартири у столиці та гарна дача.

А новий чоловік, за словами Ніни, не має нічого: ні житла, ні заощаджень. До того ж, у нього є троє дорослих дітей і чимало онуків.

– Хто-хто, а спадкоємців у нього буде предостатньо, – обурюється Ніна. – Їм тепер дістанеться все те, що мама так довго наживала.

– Чому вона так вчинила? – не перестає хвилюватися Ніна. – У такий важкий час вона мала б думати про нас, своїх рідних. Натомість вона лише про себе дбає!

У самої Ніни є невелика квартира, де вона зараз живе разом із дочкою, яка розлучилася, і маленькими онуками.

Її життя ніколи не було легким. Вона багато років працює на двох роботах, практично самотужки виростила двох дітей і зараз підтримує доньку, яка перебуває в декреті.

Син Ніни орендує квартиру разом зі своєю дівчиною. Він теж не має легкої долі й не відмовився б від допомоги, але Ніна вже не в силах підтримувати обох своїх дітей.

Тепер Ніна найбільше переживає через нерухомість матері. Вона боїться, що дві квартири та дача можуть перейти у власність чужій людині – новому чоловікові її мами, а також його численним родичам.

– Мама могла б просто жити з ним, навіщо було офіційно реєструвати шлюб? – дивується Ніна. – Хіба не можна було залишити все, як є, без документів і без ризиків для нас?

Можливо, донька і внуки Тетяни Петрівни дійсно не мають рації? Вони могли б просто порадіти за неї. Адже думати про спадщину, поки мама жива і щаслива, виглядає егоїстично. Зараз вона святкує весілля і впевнена, що в її житті ще багато хорошого попереду.

З іншого боку, позицію Ніни теж можна зрозуміти. Є реальний ризик, що замість двох квартир і дачі їй доведеться ділити все з чужими людьми, отримавши в спадок тільки проблеми та старого чоловіка мами з його бідними родичами.

Можливо, Тетяна Петрівна теж трохи поспішила? Чи було так важливо оформляти офіційний шлюб у цьому віці?

Тепер вона ображається на доньку за те, що та не прийшла на її весілля. А може, якби не було офіційної реєстрації шлюбу, дочка поставилася б до цього інакше? Прийняла б вибір матері і щиро за неї пораділа.

У цій родині склалася дуже непроста ситуація. Здається, що кожна сторона має свою правду. Але хто насправді правий? І як правильно вчинити в цій ситуації?