Мама розмовляла по телефону.

-Не було б щастя, та нещастя допомогло, – зітхнула вона комусь у слухавку.

-Мамо, а як нещастя допомогло? – здивувалася маленька Настя.

-Ну, це коли в тебе щось погане трапилося, а потім виявилося, бац, і це вилилося у добре. І стало ще краще.

Настя замислилась.

-А зрозуміла! Це коли кіт мою чашку стару розбив. Я засмутилася. А ти мені потім купила нову, дуже гарну. Вона навіть краща за стару. Так?

-Ну якось так, – засміялася мама і поцілувала Настю.

Пройшло кілька років.

Настя сиділа біля вікна. Двоє синів посапували на своїх ліжечках. Вона тяжко зітхнула. Сльози потекли з очей.

-Як же ми тепер? – подумала Настя. – Як же я нічого не помітила? Звичайно, чоловік став частіше затримуватися на роботі. Був трохи дратівливий, але все це пояснювалося втомою. Прожили п’ятнадцять років, двоє синів. І відразу все зникло.

Настя витерла очі.

-Він сказав, що зі мною нецікаво. Я не розвиваюся. Сам же наполіг, коли народився Артемко, щоб я з роботи пішла. А робота в мене хороша була. Обіцяли підвищення. А тепер що?

Неслухняні сльози знову полилися з очей.

-Сказав, що квартиру міняти буде. Куди я без роботи і житла з дітлахами подінуся? Садок у молодшого поміняти можна, але у Вадика поруч чудова школа. У нього хороші друзі. Поміняти школу?

Настя шморгнула носом.

-А на що жити? Я вже все забула. Роботу добре оплачувану знайти складно. Гаразд, влаштуюсь на будь-яку. Маленькі гроші краще, ніж ніякі.

Наступні три місяці були нестерпні для Насті. Не дуже велику квартиру продали. Грошей не вистачало навіть на маленьку однокімнатну. Поки канікули, Настя забрала дітей до батьків, сама оселилася у подруги. З ранку до вечора бігала на співбесіди. З роботою так само нічого не виходило.

Якось увечері забігла до подруги сусідка. Вона була дуже засмучена. Роботу кидати не хочеться, але їй на місяць треба терміново виїхати. Настя запропонувала її замінити.

-А ти підеш працювати прибиральницею? Все ж таки у тебе дві вищі освіти. Щоправда, робота не важка. Фірма наша невелика. Декілька кабінетів. Але господар не скупий, платить добре, – засумнівалася сусідка.

-Піду, – рішуче відповіла Настя. – Гроші дуже потрібні.

Робота справді не напружувала. Настя прибирала вранці та ввечері, коли співробітників не було на робочих місцях. Цілий день вільний.

Через тиждень, увечері, вона розпочала прибирання з бухгалтерії. Витираючи стіл, вона побачила, що комп’ютер не вимкнено. На моніторі висів квартальний звіт.

-Ось і я колись так само сиділа, звіт робила і забула зберегти та вимкнути комп’ютер. Прибиральниця пил витирала, все зіпсувала. Довелося все відновлювати, – із усмішкою згадала Настя.

-Ой, а що це? – Настя уважно вдивилась у таблицю. – Так просто не може бути. Це помилка, – дівчина сіла за стіл і взяла мишку. – Щось не сходиться.

-Що ви тут робите? – пролунав суворий голос. – Хто ви така?

Від несподіванки Настя здригнулася. У дверях стояв симпатичний, середніх літ чоловік. Він неквапом підійшов до столу, взяв вільний стілець і сів навпроти Насті. Настя, з переляку, розгубилася і почервоніла.

-Я, я, я заміняю прибиральницю. Вона поїхала.

-Це я знаю. Чому ви сидите за столом головного бухгалтера? І чому ви залізли без дозволу в комп’ютер?

Настя дуже злякалася і, несподівано для себе, почала розповідати про всі свої біди. Розповіла і про чоловіка, який пішов до молодої коханки, і про втрату житла, як прийшла до них підробити і побачила цю безглузду помилку. Вона тицяла пальцем у монітор і крізь сльози голосила.

-Ну, подивіться, це ж очевидно. Так просто не може бути.

Чоловік підвівся, взяв склянку з водою і простягнув Насті.

-Заспокойтесь. Випийте води. Може й очевидно, але мені не дуже. А тепер, спокійно, переконайте мене, що ви не засланий козачок, а просто розумна та цікава жінка, яка випадково виявила витік моїх грошей із фірми. Мене, до речі, Олег Михайлович звати. Ваше ім’я знаю.

До п’ятої ранку сиділи Настя та Олег Михайлович над паперами та звітами. Ретельно перевіряли та зіставляли весь рух коштів та звіряли їх із договорами.

-Яка у вас освіта? – запитав Олег Михайлович.

-Економічна та юридична, – відповіла Настя.

-Знаєте, що, Настя, зараз вас водій відвезе додому. Сидіть удома. Я зателефоную.

Настя метушливо носилася своєю квартирою, з однієї кімнати в іншу. Вона не могла знайти свій телефон. Здається, він тріщав десь поряд. Все-таки їй вдалося його знайти.

-Слухаю, – відповіла Настя і, з подиву округлила очі.

Давно вона не чула голос колишнього чоловіка, але впізнала його одразу.

-Як живеш Настенька? – вкрадливо запитав колишній чоловік. – Як діти?

-За п’ять років ти згадав про дітей? – уїдливо сказала Настя.

-Не сердься. Мені і так життя вказало за мої помилки. Мені дуже погано без вас. Я трохи грошей заробив, може вам треба щось. Я можу купити та принести.

-Нам нічого не треба. Я дуже добре заробляю, – спокійно відповіла Настя.

-Ти працюєш? А де?

-У нас із чоловіком своя фірма. Я, комерційний директор, – з гордістю сказала Настя. – Не дзвони мені більше. Мені це не цікаво.

-Ти комерційний директор? – Колишній чоловік притих. – Ти вийшла заміж?

-Не було б щастя, та нещастя допомогло, – згадала мамині слова Настя.

-Це як? – вигукнув колишній чоловік.

-Це означає, що якщо розбилася чашка, марно її склеювати. Краще купити нову.