– Як можна було прийти на ювілей і подарувати всього тисячу гривень? – обурено розмовляла моя сваха з родичами, навіть не підозрюючи, що я чую їхню розмову.

– Ти впевнена, що там нічого більше немає? Може, євро якісь поклала?

– Та де там! Немає нічого. Просто тисяча гривень. Справжній сміх. Заробітчанка називається.

Я повернулася до святкового столу, ніби нічого й не сталося, але на душі було так прикро, що невдовзі сказала, що у мене сильно розболілася голова, і я змушена поїхати додому.

Отакий у мене вийшов похід на ювілей до свахи. Тисяча гривень виявилася для неї “ганьбою”. Напевно, вона сподівалася, що я принесла б їй 200 євро, як це зазвичай робила моя донька, коли я працювала за кордоном і не знала, як усе тут відбувається.

Але найбільше мене засмутила реакція доньки. Вона підтримала сваху, а не мене.

– Мамо, як ти могла так осоромити мене? – заявила вона після святкування.

– Що тут такого? Що зараз можна зробити за тисячу гривень? Як я тепер буду свекрусі в очі дивитися?

– Як дивилася, так і дивись, – відповіла я твердо. – Ти ж тут ні до чого. Я вирішила подарувати стільки, скільки вважала за потрібне, і не бачу в цьому нічого поганого.

Сваха ж тепер зі мною не спілкується, вважаючи, що краще було прийти взагалі без подарунка, ніж принести, як вона сказала, “жалюгідну тисячу гривень”.

Я працюю в Італії вже 18 років. Виїхала за кордон, коли доньці було 19, і буквально через рік вона вийшла заміж.

За перший рік роботи я трохи заробила, тож повернулася додому, щоб організувати весілля. Познайомилася зі сватами. На перший погляд, люди здалися хорошими.

Та сваха одразу почала скаржитися, що грошей у них на весілля немає.

– Ми ж ніколи на заробітках не були, заощаджень немає. Може, ви, свахо, все оплатите, а ми потім із вами розрахуємося? – запропонувала вона.

У підсумку всі витрати на весілля лягли на мої плечі. Я навіть купила костюм зятю, бо Зоряна хотіла, щоб усе було на найвищому рівні.

А ось сваха своє “якось розрахуємося” перетворила на те, що забрала всі гроші, які подарували гості з їхнього боку. Вона пояснила це тим, що це її родичі, а значить, і гроші – їхні.

Тоді я промовчала, щоб не псувати стосунків на самому початку. Але її поведінка мене дуже здивувала і навіть засмутила.

Я витратила на це весілля всі гроші, зароблені за рік важкої праці в Італії. А сваха, нічого не вклавши, ще й залишилася в плюсі, забравши солідну суму з подарунків. Весілля ж було велике – на 300 осіб, приблизно половина гостей з кожного боку.

Цей випадок дав мені зрозуміти, з ким я маю справу. Тому після цього я намагалася мінімізувати спілкування зі сватами.

Зоряна з чоловіком оселилися в нашому домі й почали облаштовуватися за мої гроші. Основним завданням стало будівництво нового будинку.

Я щомісяця висилала по тисячі євро – немалі гроші. Але роботи просувалися дуже повільно. Донька пояснювала, що все подорожчало, тому і будівництво таке тривале.

Зі свекрухою у Зоряни склалися прекрасні стосунки. Я раділа цьому, адже сама була далеко, а сваха завжди поряд і могла допомогти в разі потреби.

Але тепер я зрозуміла, що сваха просто використовувала мою доньку. Вона разом із сином розпоряджалася моїми грошима, а Зоряна це дозволяла.

Коли я побувала в свахи на ювілеї, то була вражена. У неї майже такий самий будинок, як у мене. Звідки в них гроші на таку розкіш, якщо вони завжди скаржилися на нестачу коштів і не працювали за кордоном?

Я не маю доказів, але щось мені підказує, що на будинок свахи пішли і мої гроші.

– Навіщо згадувати минуле? У мене з нею чудові стосунки, вона багато мені допомагає, – сказала Зоряна, коли я висловила свої підозри.

– А я не розумію, що я зробила не так. Невже тисяча гривень – це мало? Сваха навіть не в ресторані святкувала, а просто вдома накрила стіл.

Допоможіть розібратися, хто в цій ситуації неправий.