Ольга прокинулася дуже рано, спакувала свіжоспечені пироги, які готувала напередодні, а також інші смачні страви, що приготувала ще вчора, і поспішила до доньки Ірини.

Покидаючи дім, жінка ледь не забула телефон, але швидко схаменулася й побігла на зупинку, адже мала встигнути на перший рейс маршрутки. Попереду ще робочий день, а її начальство досить суворе й категорично не терпить запізнень.

Минуло вже пів року з того часу, як Ірина стала мамою, і весь цей час Ольга допомагає молодій сім’ї, готуючи їжу для доньки та зятя. Адже Ірині складно впоратися з домашніми справами самотужки.

У них маленька донечка, яка дуже неспокійна. Ірині доводиться носити дитину на руках майже постійно – з ранку до ночі, навіть вночі їй доводиться мало спати через те, що маля прокидається.

– Іро, попроси свого чоловіка, щоб допомагав тобі по дому. У вас у квартирі навіть ремонт ще не зроблений, а твій чоловік нічого не хоче робити, – не раз зверталася Ольга до доньки, але щоразу марно. Ірина лише відказувала, що вони самі якось впораються.

Зять Ольги – людина, в принципі, непогана. У нього спокійний і доброзичливий характер, але домашню роботу він вважає не своєю справою. Постійно говорить, що на роботі й так втомлюється, а все домашнє відкладає на “потім”.

Ще на весілля Ольга подарувала молодятам чималу суму грошей, аби ті зробили ремонт у квартирі, яку Ірина отримала у спадок від дідуся.

Зять пообіцяв, що ремонт буде зроблено, але гроші швидко витратили на медовий місяць. Згодом Ольга знову почала відкладати для доньки, щоб допомогти з ремонтом.

Коли народився онук, мати знову віддала заощадження доньці, щоб облаштувати дитячу кімнату, оскільки більше грошей зібрати не змогла.

Зять і цього разу обіцяв, що зробить усе необхідне, але гроші витратили на дитяче ліжечко та речі для малюка, бо своїх коштів молоді не мали. Так і закінчилися мамині збереження.

Ольга твердо заявила, що більше грошей не дасть, бо бачить, що ані зять, ані донька не вміють правильно планувати витрати чи заробляти.

Та все ж жінці дуже шкода своїх дітей. Вона не може залишити їх напризволяще, тому продовжує допомагати хоча б їжею, навіть якщо зять не прагне докладати зусиль.

Родичі насміхаються з неї, мовляв, скільки можна «обслуговувати» зятя. Але Ольга не з тих, хто може просто закрити очі на проблеми доньки. Її серце не дозволяє залишитися осторонь, знаючи, що у дітей фінансові труднощі й Ірина сама не справляється з дитиною.

Але чи варто Ользі нарешті почати жити своїм життям і залишити дорослих дітей розбиратися зі своїми проблемами самостійно? Чи, можливо, такий крок призведе до того, що на старості років діти відвернуться від неї?