Війна за правилами. Адвокат Dynasty Law & Investment Олексій Грачов про основні принципи міжнародного гуманітарного права
Принципи міжнародного гуманітарного права є ключовими для гуманного ведення збройних конфліктів та захисту цивільного населення і інфраструктури. Адвокат Dynasty Law & Investment Олексій Грачов в інтерв’ю UA.NEWS проаналізував головні засади міжнародного гуманітарного права, пояснив як міжнародне гуманітарне право намагається врівноважити військову необхідність з гуманністю, як захищаються особи, які не беруть участі в бойових діях, чи регулює міжнародне гуманітарне право надмірного застосування зброї однією зі сторін конфлікту, а також чи взагалі передбачає війна гуманність.
Що таке міжнародне гуманітарне право, яка його мета? Олексій Грачов: Перш ніж перейти до доктрини, хочу розмістити дисклеймер, що обрана тема наразі є на напруженому хайпі. Це як відвідувач зоопарку, що через клітку тицяє паличкою в тигрів: одні втомливо відмахуються лапою інші взагалі плавають Тисою і не звертають на цю паличку уваги. А є й такі, що гарчать та кидаються. Така ситуація, насамперед, зумовлена дисонансом написаного та виконуваного. Про це і поговоримо.
Отже, міжнародне гуманітарне право, для зручності – «МГП», – це сукупність норм, спрямованих на мінімізацію негативних гуманітарних наслідків збройних конфліктів.
Чим відрізняються поняття збройного конфлікту та війни? Чи тотожні вони у міжнародно-правовій доктрині?
Олексій Грачов: Застерігаю не ототожнювати поняття «збройний конфлікт» зі всякими там спеціальними операціями: мовляв, це не «конфлікт», а «війна». У МГП з приводу співвідношення цих понять склалась така ситуація.
Міжнародні збройні конфлікти – воєнні протистояння між двома або більше державами. Традиційно держави висловлювали свій воєнний намір через офіційні оголошення війни, які, фактично, встановлювали політичний стан війни і ставали причиною застосування права війни між ними, навіть за відсутності відкритих бойових дій.
У ХХ столітті спостерігалася тенденція до деіндафікації збройних конфліктів, що виявилася у зменшенні кількості формальних оголошень війни. Сучасна міжнародно-правова доктрина все частіше оперує поняттям «збройний конфлікт», яке ширше за обсягом і включає значний спектр силових зіткнень, що не обов’язково відповідають класичним критеріям оголошеної війни.
Як бачимо – різниця у звичному юристові формалізмі, тож відкрийте кватирки, щоб не було душно, і звіть як завгодно.
МГП іноді також називають правом збройних конфліктів або правом війни (jus in bello), оскільки його основна мета полягає в обмеженні засобів і методів ведення війни, що можуть застосовувати сторони конфлікту, а також у забезпеченні захисту та гуманного поводження з особами, які не беруть або припинили брати безпосередню участь у бойових діях. Загалом, МГП охоплює ті норми міжнародного права, що встановлюють мінімальні стандарти гуманності, яких необхідно дотримуватися у будь-якій ситуації збройних конфліктів.
Більше того, частина норм МГП може діяти і поза конфліктом – у ситуації існування воєнного наміру. Однак, на це мало зважають, інакше у сучасному світі МГП перетворилось би на новий світовий порядок…або безлад.
Які основні принципи міжнародного гуманітарного права?
Олексій Грачов: Зараз буде трошки страшно та часто смішно. У будь-якому випадку прошу абстрагуватися від сьогоденних реалій, інакше ви стомитесь перемикати в голові кадри з новин, інтернет-постів чи просто подумки опинитесь у побаченому та відчутому.
Тож, перший, він же головний, принцип – рівність сторін та відсутність взаємності.
МГП є імперативною нормою, що застосовується в усіх збройних конфліктах, незалежно від їхніх причин чи характеру. Жодна сторона у збройному конфлікті не може посилатися на жорстокість конфлікту як на підставу для відступу від своїх гуманітарних зобов’язань. МГП встановлює мінімальні гуманітарні стандарти поведінки всіх учасників збройного конфлікту, будь то держави або недержавні збройні формування. Таким чином, як держава, що здійснює легітимну оборону, так і держава-агресор зобов’язані дотримуватися норм МГП. Окрім того, сторони повинні дотримуватись МГП, навіть якщо його порушує їх супротивник.
Здається, що це біблійна ситуація про ліву та праву щоку, але саме за умови суворого дотримання цього принципу можливе гуманне ведення війни для всіх її сторін. На жаль, все частіше трапляються ситуації грубого порушення цього принципу. Озирнімося… Як каже українська говірка «комусь» ні гори, ні низу – це про тих, кому закон не писаний.
Воєнні репресалії дозволяються лише за надзвичайно суворих умов і ніколи не можуть бути спрямовані проти осіб або об’єктів, що мають право на гуманітарний захист. У сучасному світі ці самі «репресалії» відомі як «санкцій», ефективність, а головне – достатність, яких ми спостерігаємо на прикладі країни, назвою якої я не хочу бруднити це інтерв’ю.
Чи можна взагалі говорити про гуманність в умовах збройних конфліктів?
Олексій Грачов: Про це говорить інший принцип МГП, а саме встановлення балансу між військовою необхідністю та гуманністю. МГП базується на балансі між міркуваннями військової необхідності та гуманності.
З одного боку, МГП визнає, що військова необхідність, викликана вимогами збройного конфлікту, може виправдати певні обмеження прав людини та фундаментальних свобод, зокрема, заподіяння смерті, поранень та руйнувань цивільних об’єктів.
З іншого боку, хоча МГП визнає необхідність застосування сили в умовах збройного конфлікту, воно одночасно встановлює чіткі обмеження на засоби і методи ведення війни, забороняючи дії, які не мають військового обґрунтування або є явно надмірними. Принцип гуманності вимагає, щоб навіть у ході збройного конфлікту дотримувалися основні права людини.
Вибачте, але тут сам не стримався від флешбеків із кадрами обміну наших полонених.
Що говорить міжнародне гуманітарне право щодо цивільних? За яких випадків цивільні перестають вважатись цивільними?
Олексій Грачов: Логічним наслідком зазначеного вище принципу є принцип розрізнення, який ґрунтується на легітимній меті збройного конфлікту – нейтралізації військової потужності противника. Цивільне населення та окремі цивільні особи, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях, користуються міжнародно-правовим захистом від небезпек, пов’язаних зі збройними конфліктами.
Отже, сторони в збройному конфлікті зобов’язані проводити чітку диференціацію між цивільним населенням та комбатантами, а також між цивільними об’єктами і військовими цілями. Наслідком цього є вимога спрямовувати всі дії виключно на нейтралізацію військової потужності противника.
Згідно з нормами міжнародного гуманітарного права, комбатант – це особа, яка є членом збройних сил сторони в збройному конфлікті та бере безпосередню участь у воєнних діях. Винятком є медичний та релігійний персонал, який виконує виключно гуманітарні функції. У випадку levée en masse (народного ополчення), цивільні особи, які беруть участь у збройному конфлікті, можуть також набувати статусу комбатантів за певних умов.
Ось про такі випадки я казав, що буде смішно і страшно. Смішно – коли ти знаєш новини світу, а страшно, коли їдеш будь-яким регіоном України і бачиш рівень «дотримання» цього принципу.
Принцип розрізнення також включає обов’язок уникати або, у будь-якому випадку, мінімізувати заподіяння випадкової смерті, поранень та знищення людей і об’єктів, захищених від прямого нападу.
Принцип розрізнення передбачає не лише обов’язок розрізняти військові та цивільні цілі, але й обов’язок вживати всіх можливих заходів для мінімізації випадкових втрат серед цивільного населення та пошкодження цивільних об’єктів. Сторони в збройному конфлікті зобов’язані забезпечити постійний контроль за проведенням військових операцій з метою запобігання непоправної шкоди. Відповідно, МГП вимагає, що при проведенні воєнних операцій повинна постійно виявлятися турбота про те, щоб оберігати цивільне населення, цивільних осіб і цивільні об’єкти. Обидві сторони в збройному конфлікті несуть відповідальність за мінімізацію випадкових втрат серед цивільного населення. Сторона, що здійснює напад, зобов’язана вживати всіх можливих заходів для уникнення завдання випадкової шкоди внаслідок своїх операцій. Водночас, сторона, що зазнає нападу, повинна забезпечити, наскільки це можливо, захист цивільного населення під своїм контролем від наслідків ворожих дій.
Якби не пряма цитата пункту 1 статті 57 Додаткового протоколу до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року, то, зважаючи на сьогоденні реалії біля слова «турбота» я би поставив смайл «:)» – іронічний. Або «:(» – об’єктивний.
Чи регулює міжнародне гуманітарне право ситуації черезмірного застосування зброї однією зі сторін збройного конфлікту? Або, наприклад, атаки по суто цивільним об’єктам?
Олексій Грачов: Навіть у ситуаціях, коли повністю уникнути випадкових втрат серед цивільного населення неможливо, сторони в збройному конфлікті зобов’язані вжити всіх можливих заходів для їх мінімізації відповідно до принципу пропорційності.
Особи, які планують або приймають рішення про напад, зобов’язані проводити детальну оцінку потенційних наслідків такого нападу для цивільного населення та об’єктів. Якщо очікувані цивільні втрати перевищують конкретну і безпосередню військову перевагу, напад повинен бути скасований або припинений.
МГП не лише встановлює гарантії безпеки цивільного населення в умовах збройного конфлікту, а й регулює засоби та методи ведення воєнних дій, забороняючи ті, що можуть спричинити непотрібні страждання або зайві пошкодження як комбатантів, так і цивільних осіб.
Відповідно, МГП категорично забороняє використання будь-яких засобів і методів ведення війни, які можуть спричинити непотрібні страждання або зайві пошкодження..
А зараз тримаємо животики, бо під’їхав камаз з розривом. Ще в 1868 році в Санкт-Петербурзькій декларації було визнано: «що єдина законна ціль (…) під час війни, полягає в послабленні військових сил ворога; що для досягнення цієї цілі буде достатнім вивести зі строю найбільш можливу кількість осіб; що застосування такої зброї, котра збільшує страждання осіб, вибулих зі строю, або робить їхню смерть неминучою, повинно визнаватися як таке, що не відповідає вказаній цілі; що застосування такої зброї суперечить законам людяності».
Хоча після того, як просміявся, збагнув що недотримання своїх міжнародних зобов’язань завжди було фішкою тих, що лівіше по карті.
І на солодке. МГП встановлює обов’язкову норму гуманного поводження з усіма особами, які опинилися під владою противника, незалежно від їхнього статусу, попередніх дій або ролі в конфлікті.
Асад, якщо ти це читаєш, то ми все бачили!
Підсумовуючи викладене та проєцюючи це на війну в Україні, на думку спадають слова Василя Стуса: «– Досить крові, – продекламував кат, коли ніж, загнаний мені поміж ребер, стримів у спині. А я подумав, скулившись весь од болю: що як він захоче ще й лікувати мене?»