Олена сподівалася, що їй тільки здається, що її чоловік їй зраджує. Вона переконувала себе, що все придумала, що Володя її любить. Але, на жаль,  шосте чуття Олену не обманювало.

Насправді Володя навіть не сильно відпирався. Коли Олена знайшла у нього на піджаку довге світле волосся, а потім таке ж і в машині, він не став вигадувати історію про колегу чи знайому. Сказав як є. Мовляв, так, у мене інша, і я її кохаю.

Олена думала, що вона ніколи не зможе оговтатися від зради. Але, як виявилося, це був лише початок.

Одружені вони були чотири роки, і Олена навіть подумати не могла, що чоловік так з нею вчинить. Думала, він її любить, хоча батькам Олени та багатьом подругам Володя не подобався. Але жінка завжди вважала, що головне, що він подобається їй, а на думку інших можна і не звертати увагу. Але краще б вона дослухалася.

Квартира, в якій вони жили, була куплена на їхні спільні гроші. Володя продав свій гараж, Олені батьки дали гроші, а решту взяли в іпотеку. І якраз нещодавно її виплатили.

Взагалі, Олена сподівалася, що Володимир як справжній чоловік залишить квартиру їй. З огляду на те, що це він виявився зрадником, і саме через нього шлюб розпався.

Спершу так і було. Володимир зібрав речі, постійно вступаючи у діалог зі своєю дружиною.

– Так вийшло, Олена. Ти не повинна ображатись, – казав він, складаючи свій одяг.

– Ось тільки ти не поспішав мені повідомляти про своє кохання, поки я тебе не спіймала, – похитала Олена головою.

– Я сподівався, що пристрасть вщухне, і я знову буду з тобою.

– Який ти… – Олена навіть не договорила. Вона скривилася, відчуваючи неприязнь до того, кого ще кілька днів тому вважала коханням всього свого життя.

– Який? Я звичайна людина зі своїми недоліками. Так, Олено, ти теж не свята.

– І чим же я завинила? – хмикнула вона.

– Ну… Ти готуєш не дуже, а мені доводилося їсти та посміхатися.

Олена розвернулася і вийшла із кімнати. Не хоче вона його більше бачити та чути.

Пару днів після відходу чоловіка Олена приходила в себе. Навіть взяла відпустку власним коштом на роботі.

І коли, здавалося, вона прийняла цю ситуацію і навіть почала думати, що все на краще, з’явився Володимир.

– Що тобі треба? – Запитала вона, коли майже вже колишній чоловік їй зателефонував.

– Слухай, тут така річ: загалом, давай я тобі виплачу півтора мільйони, і ти з’їдеш. А ми з Настею в’їдемо до цієї квартири. Бо на орендованій незручно жити.

Олена навіть подумала, що не дочула.

– Скільки ти запропонував?

– Ну, півтора мільйони. Ми ж її за три купували. Половину виходить.

Олена не втрималася від сміху.

– Ти мене за не розумну тримаєш? Це було чотири роки тому! Зараз ця квартира коштує вдвічі дорожче! Цінник підскочив.

– Ти не нахабній. Це дуже багато, – обурився Володя.

– Це ти нахабнієш!

– Загалом погоджуйся. Нічого іншого я тобі не запропоную.

– Тоді продаємо квартиру і гроші ділимо навпіл, – сказала Олена, відчуваючи якусь гіркоту. Навіть піти гарно не зміг.

– Ее, ні. Ця квартира мені подобається, я хочу її залишити. До того ж, Насті дуже близько до роботи.

– Тоді викупи мою частку за ринковою ціною, і крапка! – сказала Олена і поклала слухавку.

Вона думала, що зрештою Володя погодиться, але, мабуть, поспілкувавшись зі своєю зухвалою коханкою вони вирішили зробити простіше: вижити Олену з власного будинку.

Увечері, коли вона готувала вечерю, пролунав дзвінок у двері. І коли Олена відкрила, вона побачила Володю зі своєю, мабуть, дамою.

– Чого тобі?

– Я прийшов до себе додому, – нахабно заявив поки що чоловік, відсуваючи Олену.

– Що?

– Я також тут прописаний і можу тут жити. Не хочеш брати стільки, скільки я запропонував, тоді житимемо разом. Нам із Настею ти не завадиш.

Олена думала, що вона спить. Але ні, ця парочка увійшла всередину і нахабно зайняла велику кімнату.

Олена не знала, що робити. Тому, взявши свої речі, просто виїхала. Поїхала до подруги, щоб трохи прийти в себе.

– Я, мабуть, погоджуся на ту суму, яку він запропонував. Мої нерви дорожчі, – сказала вона подрузі.

– Навіть і не думай! З чого ти маєш задовольнятися якимись копійками! – обурилася вона.

– А інакше мені доведеться задовольнятися їх зухвалими обличчями! Серйозно, не можемо ми втрьох жити!

– Ти можеш продати свою частку.

– Та я про це вже думала. Але це дуже довго і нудно. Спочатку треба виділити частку, потім знайти покупців, яких влаштує частина квартири. Загалом це може затягтися на місяці. А де я весь цей час житиму? Так хоч у мене буде початковий внесок на іпотеку.

– Ні, це не варіант, – не погоджувалась подруга. – Слухай, а в мене ідея виникла: якщо він може поселити будь-кого, значить, і ти можеш.

– І кого я поселю? Не будемо ж ми грати у шведську родину! Та й немає в мене нікого, і, якщо чесно, після Володі я не впевнена, що зможу з кимось стосунки будувати.

– Та я тобі не про стосунки! Є в мене дехто на прикметі.

Дядько Микола був місцевим любителем погульбанити.  А ще він дуже любив поговорити з усіма. Зустрінеш його, і не знаєш, як позбутися.

Жив дядько Микола зі своєю старенькою мамою та сестрою. Ті теж були любителі погульбанити, але, на відміну від нього, хоча б працювали і намагалися доглядати за собою.

– Дядько Микола за хороший могорич зробить, що завгодно, – посміхнувшись, промовила подруга Олени. – Повір, він їх швидко переконає поїхати з квартири. Захочуть цю квартиру, виплатять тобі за ринковою вартістю. Або з’їдуть, а там ти можеш наполягти на продажу житла.

– Ну, не знаю… – простягла Олена.

– Так, твій Володя – той ще негідник! Його треба провчити! І точно він повинен піти по-чесному, якщо вже чесно жити в сім’ї не зміг.

І Олена вирішила, чому б не спробувати. Що вона втрачає? А після дядька Миколи викличе клінінг.

Вранці вони з подругою вирушили до сусіда. На щастя, зранку дядько Микола не був добряче «веселий». Вони виклали йому свій план, пообіцявши оплатити його послуги. Чоловік прикинув, і погодився.

Олена приїхала ввечері разом із дядьком Миколою. Вдома була романтична обстановка, мабуть, Володя зі своєю новою обраницею святкували втечу Олени. Але вони поспішили.

– Всім привіт! – вигукнула Олена, увійшовши додому. Володя одразу вискочив у коридор і скривився.

– Це ще хто?

– Це дядько Микола, він тепер житиме тут. У нього складна життєва ситуація, тож я дозволила йому пожити у себе. Потрібно ж допомагати нужденним. Ти ж своїй Насті допомагаєш.

Слідом з’явилася і коханка.

– Що це за запах!

– Дуже непристойно так говорити, – дуже обурилася Олена. – Дядько Микола, проходьте. Я вам зараз все покажу. Можете користуватись ванною, туалетом, кухнею. Кімнату маленьку вам виділю, але нічого.

– Ти не можеш здати житло без моєї згоди! – не витримав Володимир.

– Так я й не здаю. Дядько Микола живе тут безкоштовно. І житиме, скільки треба.

– Я знаю, що ти робиш! Нічого не вийде.

– Я роблю те, що і ти, – усміхнулася Олена. – Дядько Микола, я поїхала, а ви розташовуйтеся. До речі, Володя дуже любить риболовлю, ви можете все з ним обговорити.

Майже колишній чоловік зателефонував другого дня. Сварився, намагався торгуватись. Дядько Микола заполонив собою увесь простір. Настя не витримала і вже збирала речі, сказавши Володимиру у всьому розібратися.

Але Олена стояла на своєму: або Володимир виплачує їй половину вартості квартири за ринковою ціною або вони виставляють квартиру на продаж і ділять гроші.

Очевидно, стільки грошей у Володі не було, і він погодився на другий варіант.

Квартиру продали швидко. Гроші та речі поділили. Володя називав Олену меркантильною, не розуміючи, що це слово йому більше підходить.

Із дядьком Миколою розплатилися, і він пообіцяв допомогти ще, якщо треба буде.

“Краще б більше такого не траплялося” – подумала Олена.

Вона швидко змогла знайти собі маленьку квартирку. Взяла іпотеку на залишок суми та почала спокійно жити.

Як склалося у Володі з Настею, Олена не знала. Кілька разів він їй дзвонив, але вона не брала слухавку. Вони вже все поділили, розлучилися, і Олена вважала його чужою для неї людиною. А з чужими людьми їй нема про що говорити, особливо, коли знаєш, які вони насправді.

Джерело