З Олегом ми були знайомі ще з самого дитинства. Разом ми з Олегом і в дитячий садок ходили, а пізніше й в один клас пішли.

Але наші батьки чомусь, на жаль, не заохочували нашу дружбу, а, скоріш за все, навпаки, я тоді не розуміла чому.

Я постійно влаштовувала якісь неприємності, а Олег, якось так завжди виходило завжди був в усьому винним. То ми ганяли по вулицях на велосипедах у пошуках пригод, то лазили в сусідські садки разом. Загалом у нас з ним було багато цікавого разом.

Ми дорослішали з роками якось дуже швидко, роки минали, але ми не ставали серйознішими і відповідальнішими.

І, згодом, мої витівки ставали вже не такими нешкідливими. Одного дня, вже в підлітковому віці, я вмовила свого Олега на те, щоб він “запозичив” у свого тата машину. І ми тоді разом провели чудовий день, катаючись по полях за містом, ті часи були цікавими та радісними для нас.

А повернулися додому ми з ним в той момент, коли розгнівані наші родичі збиралися на пошуки власних дітей, яких давно не було вдома.

Батьки наші навіть не подумали про те, щоб заглянути в свій гараж до авто. Тому, коли ми під’їхали на автомобілі, то вони і зовсім розсердилися.

Ох і й перепало нам тоді від своїх рідних, але як завжди, винним виявився лише один Олег, йому й найбільше дісталося.

Після того випадку, хоча це зовсім не дивно, контроль над Олегом був таким, що він не міг зробити без татового погодження жоднісінького кроку.

А от мама у нього була людиною незвичайної доброти, як зараз пам’ятаю.

Якось вона одного разу сказала, що дружба між нами, це справжнє щире кохання. І втручатися в наші стосунки непотрібно, з часом ми самі зрозуміємо все.

Але батько Олега хотів, щоб я зникла з їхнього життя та з життя їхнього сина на завжди та більше ніколи не з’являлася, адже через мене лише одні неприємності.

Тепер я усвідомлюю, що мене вже тоді сприймали батьки Олега, як свою майбутню невістку.

У старших класах всі чомусь були переконані, що ми з ним одружимось. Якесь таке враження було у всіх, хоча я сама, правду кажучи, не розуміла цього.

Але так і вийшло.

Коли ми з Олегом навчалися в інституті, ми розписалися, відгуляли пишне і велике весілля, на яке ми запросили своїх багато друзів і родичів, щоб вони розділили з нами нашу радість.

Щедрі родичі наші обдарували нас з чоловіком квартирою. І зажили ми з Олегом дуже добре, казалось, що й більшого не можна бажати.

Весь цей час ми з Олегом не сиділи вдома. Гуляли в клубах та ходили в кіно, театри.

Фінансову незалежність, не дивлячись на те, що були ще студентами, віднайшли відразу. Я давала сама приватні уроки з іноземних мов для учнів, а мій чоловік дуже добре знався на комп’ютерному обладнанні, мів усе відремонтувати та за його послугами стояла черга завжди, тому він без роботи теж не сидів ніколи.

З часом все це перетворилося в звичайне буденне життя. Зараз я чудово розумію, що була не права, але тоді я була занадто юна, вітер в голові, як про таких кажуть, думала інакше.

Олег мій тоді добре заробляв, багато працював, а я весь час була незадоволена ним без будь яких причин, я завжди вимагала більшого і постійно мені були потрібні гроші.

Він мріяв про дітей, а я ще хотіла трохи пожити для себе. Я ще була молодою та хотіла кращого життя, я вважала, що в мене ще все попереду і ми ще встигнемо і стати батьками і бути щасливими.

Після нашої чергової суперечки, я захотіла розлучитись з чоловіком, я вважала, що ми не підходимо одне одному, адже у нас були якісь різні інтереси і плани на життя.

Всі рідні мене намагалися відмовити від розлучення, але я так вирішила, вважала нещасливим свій шлюб.

Та, як нет дивно, після розлучення наші стосунки з Олегом не припинилися, а скоріше навпаки, стали ще сильнішими та яскравішими.

Раз на тиждень ми з Олегом зустрічаємося десь, він запрошує мене на каву. Потім проводимо разом час, а на ранок знову розбігаємося кожен у своїх справах.

Звісно, ми обоє не хотіли, щоб хтось дізнався про це. Наш секрет дуже скоро розкрили, адже всі все помічали і розуміли.

Рідні і друзі дуже дивуються – чого не вистачало нам в колишніх стосунках, до чого було розлучатися, якщо, по суті, ми не можемо одне без одного, ми звикли жити разом і разом здавалися усім щасливою родиною. Ми й самі не розуміємо, що з нами відбувається зараз.

А на сьогоднішній день, я дізналася, що чекаю дитину. Олегові я поки нічого не сказала, тому, що не знаю, що мені далі робити, який вибір в житті зробити, та чи будемо ми разом, як з’явиться дитина.

На сьогоднішній день я не думаю, що готова стати матір’ю, хоча мій Олег був би дуже хорошим татусем для дітей. Можливо, хтось дасть мені добру пораду.

Чи варто повертатися до свого чоловіка? Я іноді сама не розумію, для чого сама зруйнувала нашу сім’ю, можливо чогось не вистачає, або я була погана дружина.

Я щиро кохаю Олега, але не розумію, чому не була щасливою з ним у шлюбі. Що мені потрібно зробити, щоб налагодити своє життя?

Фото ілюстративне.

джерело