Валентина розлучення дуже не хотіла. Вона вважала, що діти мають рости у повній сім’ї, що без чоловіка важко.

І вона переконала Петра, що вона нізащо не відпустить його, не погодиться на розлучення.

Валентина любила чоловіка, тому й народила трьох дітей, тому і взяла на себе всю домашню роботу. Бо ж Петро втомлюється на роботі.

Коли діти підросли, Валентина вийшла на роботу, але вдома лишилося все, як і раніше.

На прохання допомогти чоловік відповідав:

– А чому я?

Валентина не могла відповісти на це питання, простіше було зробити самій.

Діти пішли до школи, Валентина спробувала турботу про навчання дітей перекласти на Петра. Але той часто сварився замість пояснити.

Валентина і від цього обовʼязку його забрала.

Якось Валентина втомилася настільки, що влаштувала Петру сварку.

А той одягнувся і сказав, що йде до мами!

– Коли заспокоїшся, подзвони, прийду, – заявив він.

Валентині важко було не кинутися до чоловіка, не вибачитися, але вона втрималася.

Двері гримнули, Валентина аж стрепенулася.

Валентині було соромно перед дітьми, але й розмовляти зараз із ними не хотілося.

Вона випила заспокійливе і лягла на диван. Прокинулася жінка серед ночі. Перевірила дітей – вони спали на своїх ліжках. Видно було, що повечеряли, помили посуд.

Вранці, нагодувавши дітлахів сніданком, Валентина таки завела розмову:

– Ви, мабуть, переживаєте, що ми з татом посварилися?

– Ні, навпаки, вдома так тихо стало, спокійно, – сказав старший син.

Подальша розмова була марною. Валентина вирішила, що поговорить із дітьми через кілька днів, якщо чоловік не повернеться.

Чоловік не з’являвся місяць.

А Валентина за цей час раптом зрозуміла, що жити стало легше, спокійніше. Не треба готувати багато їжі. Що приготувала, то діти й їдять. Чоловік же ж перебирав: то йому суп рідкий, то котлети зажирні, то салат недосолений.

Діти посуд самі за собою мили, це тільки чоловік складав його у мийку. Та й взагалі, діти раптом стали дорослими. Валентина приходила з роботи та відпочивала.

Тільки відпочивши, бралася за справи. Раніше треба було обслужити Петра, бо він прийшов додому втомлений та голодний.

І тут пролунав дзвінок у двері.

Валентина пішла відкривати і застигла на порозі від несподіванки.

Петро стояв і єхидно до неї посміхався.

– Ну? – запитав він з порога, тримаючи валізку в руках.

– Що ну? – не зрозуміла Валентина.

– Скажи, що ти була неправа, що сумувала за мною, що тобі важко без мене. Ну! – наполягав Петро.

– Ти думав, я переживатиму і плакатиму? А я щаслива! Ми з дітьми впоралися. Вдома чисто, акуратно, твої речі не валяються у різних кутках квартири. Ніхто не галасує. Діти навчаються, я працюю. Звичайно, нам було важко жити на одну мою зарплату, але ти зараз платитимеш аліменти, і нам буде легше.

– Зовсім вже?! Які аліменти?! Я не хочу розлучення! – репетував чоловік.

– А я за цей місяць зрозуміла, що дуже хочу розлучення. І діти зі мною згодні.
– Та кому ти потрібна будеш?!

Розлучення було важке, Петро довго не погоджувався, потім вони ділили разом нажите, аж до чайних ложок.

Але після всіх судів життя потекло розмірено, спокійно.

Чи вийде заміж Валентина ще раз?

Вона про це ще не думала.

Поки що їй і так добре…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Джерело