– Я нічого не розумію, Руслане. Яка квартира? Яка донька? У нас є свої діти, у нас є за кого дбати, – намагалася я прояснити ситуацію, коли мені мій чоловік заявив, що його позашлюбна дитина одружується, і він хоче купити їй квартиру.

– Я тобі скажу більше, у нас з Надією є двоє спільних дітей, тому я маю купити цю квартиру, – ошелешив мене мій чоловік, з яким я прожила майже 30 років.

У нас є двоє спільних дітей. Наші діти вже одружені, живуть окремо.

Власне, заради дітей в свій час я і залишилася з чоловіком, бо наше сімейне життя простим аж ніяк не назвеш.

Не минуло і трьох років нашому шлюбу, як я дізналася, що у мого чоловіка є роман на стороні. Коханкою виявилася наша сусідка Надія, яку я теж добре знала.

Я тоді мала вже дитину, а чоловік клявся, що для нього це нічого не означає, і що він любить одну мене та хоче зберегти сім’ю.

Тоді я йому повірила, і навіть народила ще одну дитину, щоб так би мовити, скріпити сім’ю, і навіть, на перший погляд, все налагодилося.

Надія теж нарешті вийшла заміж, переїхала до свого чоловіка, який мешкав в іншому, протилежному до нас районі, і я полегшено видихнула, наївно сподіваючись, що тепер все точно позаду.

Ми працювали, ростили дітей, їздили разом відпочивати, одним словом, жили як всі, і я навіть подумати не могла, що в цей час у мого чоловіка на стороні вирує таке паралельне життя.

Не можу сказати, що ми з дітьми були чимось обділені, але і в розкошах ми ніколи не жили.

Коли одружувалися наші сини, чоловік жодним словом не заїкнувся, що його батьківський обов’язок забезпечити наших дітей квартирами.

– Вони чоловіки, і мають самі подбати про своє майбутнє, – вирішив мій чоловік.

Сини, Слава Богу, у нас виросли дуже хорошими людьми, вивчилися, і самі заробляють. Обоє взяли житло під виплату. Старший син уже навіть виплатив, а молодшому ще трошки залишилося.

Гроші у нас з чоловіком є, Руслан завжди непогано заробляв, але витрачати їх чоловік не любить, він їх відкладає, і каже, що ще пригодяться.

Я не мала нічого проти, бо мати відкладені про запас гроші не так уже й погано. Не кожен може похвалитися цим. Та я і уявити не могла, для чого їх чоловік складає.

Якось я повернулася з роботи, і чоловік попросив мене його вислухати. Я присіла, а він почав говорити.

– Тетяно, я квартиру купую. Доньці, – каже.

– Руслане, у нас немає доньки, – нагадала я.

– У нас немає, а у мене є. І не одна, а дві. Зараз старша виходить заміж, і я маю купити їй житло.

Руслан зізнався, що не припиняв стосунків з Надією, навіть коли вона була заміжньою. У них є дві спільні доньки, які знають батька і чекають від нього допомоги.

– То ти нашим синам квартиру не купив, а цим дітям збираєшся купувати? – питаю.

В мені грала образа, от тільки не знаю, за кого більше – за себе чи за дітей.

– Я наших синів утримував весь цей час, був з ними поряд, приділяв їм час і увагу. А дівчатка усім цим були обділені. Так що все чесно, – пояснив чоловік.

Руслан вважає, що квартира – це компенсація за те, що дівчата росли без батька.

– Я розумію, що ти ошелешена. Але прийми до уваги, що я з сім’ї не пішов, а залишився з тобою і нашими дітьми. А тим дітям треба просто допомогти.

У мене немає слів, я навіть не знаю, як це прокоментувати. Я навіть не уявляла, що чоловік живе таким активним подвійним життям.

Що мені робити? Дозволити йому купити цю квартиру? Але тоді доведеться ще й другій доньці купувати, коли та надумає заміж виходити.

Чи розлучатися і ділити майно, а він з своєю половиною вже хай робить, що хоче?

Мені за наших дітей дуже прикро. Сини ще не знають про те, що у них є сестри, яким батько збирається квартири купити.

Отака непроста ситуація у нас склалася. А що мені робити – я навіть не уявляю.