Коли мого чоловіка забрало це чорне вторгнення, я не витримала і на запрошення подруги поїхала пожити в Австрію. А в мою хату в Карпатах приїхала розлучена дочка з Києва з онукою. Вона мала і за моєю мамою старенькою доглянути. Я повернулася, але мами вдома не знайшла, зате дочка організувала «бізнес» – чужі люди в моїй хаті!!!

– Мамо, та що ти починаєш? Їй там краще! Я ж плачу! І догляд, і ровесники її! – сказала мені тоді дочка.

Я з Прикарпаття, тут виросла, тут вийшла заміж, народила дочку Марічку, яку виростили разом з чоловіком. Я нікуди ніколи не хотіла виїжджати, мені все рідне, все поло на моїй батьківщині.

Але життя складна річ і не завжди воно таке, як нам хочеться, як ми собі намріяли.

Наша Марічка виросла, поїхала навчатися аж у Київ і там залишилася, вийшла заміж, народила донечку Соломійку. Але з чоловіком вони жили погано і через кілька років розлучилися.

Але дочка не розгубилася, залишилася після розлучення при квартирі і хорошій віддаленій роботі – Марічка економіст і веде бухгалтерію кількох приватний компаній.

Іноді вони з онучкою Соломійкою приїздили до нас в село, але не часто. Та ми з чоловічі тому раділи завжди.

Кілька років тому ми забрали до мене вже стареньку мою маму, а її хату продали. За виручені гроші зробили в нашому домі досить непоганий ремонт, та так і жили собі.

У мене чоловік трохи молодший від мене, і був ще не пенсійного віку. Коли сталося вторгнення, його забрали з перших. Там, в донецьких полях і віддав мій Тимофій своє життя за Україну.

І ось тоді мене накрило, нічого з собою вдіяти не могла, так тяжко було. Приїхала Марічка з онукою пожити, за мамою доглядати треба було, але ніщо мене не втішало.

В той час і покликала мене давня подруга в Австрією до себе в гості. Я не хотіла їхати, залишати маму, але Марічка сказала що мені треба «поміняти картину», інакше я не відійду. Запевнила, що вони справляться і з мамою все буде гаразд.

От я й повірила, поїхала більше ніж на півроку. А коли оце недавно повернулась – ви навіть не уявляєте, що я застала вдома!

Мама моя старенька – у приватному пансіоні для людей похилого віку у Львівській області, за нього платить Марічка.

Сама дочка з Соломійкою живуть в літньому будинку, який можна сказати повноцінне житло – має дві кімнати, кухню і санвузол. Марічка зробила в ньому свіжий ремонт, вони з з онучкою одну кімнату займають, а другу мені лишили.

У будинку ж у мене – туристи, відпочивальники! А моя племінниця, яка далі по нашій вулиці живе, готує їм їсти!

Ось так моя дочка все продумала і влаштувала бізнес! Гроші їй рікою течуть, ще й квартиру в оренду в Києві віддала. Обіцяє мені машину взяти наступного місяця не нову, але в хорошому стані.

Але перше що я зробила – помчала до мами. І знаєте, я дійсно побачила, що їй там добре: умови прекрасні, медичний догляд. Вона навіть жвавішою стала і якоюсь молодшою.

Мама запевнила мене, що р їй там добре, що Марічка її на всі свята додому забирає. Але в очах у мами мені все одно здався сум…

І я не знаю що робити??? Гнати дочку в Київ за таке самоуправство, туристів також, забирати маму і жити як і раніше? Але чи не скочуся я знову у той свій стан, з якого ледь вибралася і до того ж на завжди зіпсувати стосунки з Марічкою, не бачити онуку?

Чи лишити все, як є, і жити з дочкою в Соломійкою весну-осінь у флігелі, заробляти з відпочивальників, провідувати маму і забирати її на свята?

Що мені робити? Як краще? Я дуже розгублена і відповіді не бачу.

Автор – Олена К., Івано-Франківська область.

Джерело