– Катю, привіт! — Валентина Ігорівна рідко дзвонила молодшій дочці, тож дівчина здивувалася, коли побачила номер матері на екрані.

– Мамо? Привіт, давно не чула твій голос.

– Так, нема коли з тобою поговорити. Робота, будинок та інші справи. Ти як? У тебе все гаразд?

– Все добре, – Катерина вирішила, що мама дзвонила їй не просто так. Зазвичай вона згадувала про дочку, коли їй щось потрібне було. Але цього разу все було інакше. Наступні слова жінки вразили Катю:

– Дочко, ми з татом на Новий рік усіх до себе кличемо. Ви з Віктором приїдете?

– А ви запрошуєте? — здивовано спитала Катя.

– Звичайно, – хмикнула жінка. – Ти ж наша дочка. До нас і твоя сестра із братом приїдуть. Вони всі будуть з дітьми та другими половинками. Ти теж із Віктором приїжджай.

– Добре, приїдемо, – Катерина була щаслива, що батьки про неї не забули. Зазвичай вони рідко запрошували молодшу дочку у гості, а тут ще й про Вітю згадали.

– От і чудово! Тоді чекаємо на вас тридцять першого числа на сім годин вечора, — Валентина Ігорівна зробила невелику паузу, а потім додала, — тільки про подарунки не забудь. Із порожніми руками не приходьте.

– Так, звичайно… Правда, я не знаю, що подарувати чоловікам… — розгубилася дочка. — Але щось придумаю.

– Нема чого вигадувати. Чоловікам купи гарний парфум, а сестрі та дружині брата візьми золоті прикраси. Щодо мене, то я не відмовлюся від нового набору посуду. Мені підійде англійська порцеляна.

– Гаразд, я якраз днями до торгового центру збиралася… Придивлюся там щось. Мабуть, і дітям якісь іграшки будуть потрібні? — Катя була така рада запрошенню, що пропустила повз вуха запити матері, аби догодити родичам.

– Ну… — простягла Валентина Ігорівна, — твої племінники вже давно не грають у іграшки. Їм подавай лише гаджети останньої моделі та іншу електронну техніку. Старший просив новий айфон.

– Ого… Дуже дорого…

– Зараз по знижці можна взяти.

– Добре, мамо. Я подивлюся, що можна купити.

– Тоді чекаємо на вас із Віктором тридцять першого числа, — мати Каті поклала трубку так само несподівано, як і зателефонувала.

– Гаразд, мамо, бувай, — відповіла молода жінка і тільки потім зрозуміла, що її мати не почула. Але цей факт зовсім не збентежив Катю. Вона була така натхненна, що, здавалося, ніщо було не здатне зіпсувати їй настрій.

Катерина була третьою дитиною у сімʼї. Зі старшою сестрою Вірою та середнім братом Василем вона спілкувалася вкрай рідко. Також рідко Катя зідзвонювалася і з батьками. Дівчина пішла з дому відразу після повноліття. Вона закінчила економічний коледж і влаштувалась бухгалтером в одну престижну фірму. Там Катерина зустріла майбутнього чоловіка. Він був генеральним директором компанії.

Романтичний зв’язок двох закоханих дуже скоро привів їх до ЗАГСу. Коли батьки, сестра і брат дізналися, що їх молодша непогано влаштувалася в житті, їхнє ставлення до неї відразу змінилося. Вони й раніше не особливо її любили, а тепер заздрість їм просто не давала спокою.

Віра постійно нарікала на те, що життя несправедливе. Вона вважала, що Катя не заслужила такого заможного чоловіка. Їй дістався звичайний, нічим не примітний чоловік, а наївній сестричці – багатий красень.

Мати повністю підтримувала старшу доньку. Вона теж вважала, що Віра гідна найкращого. Але нічого вдіяти з цим Валентина Ігорівна не могла.

І брат, і батько Катерини теж вернули носа від її новоспеченого чоловіка. Їм здавалося, що Віктор надто зарозумілий і пихатий. Однак це було зовсім не так.

У результаті Катя стала в сім’ї ізгоєм. Вона не розуміла, чому це сталося. В обличчя Катерині ніхто не говорив правди. Батьки, брат та сестра старанно приховували свою заздрість. Вони дзвонили до неї лише тоді, коли їм потрібна була матеріальна допомога. І Катя ніколи не відмовляла родичам. Вона завжди була рада бути корисною.

Ось і під Новий рік членам сім’ї молодої жінки захотілося найдорожчих подарунків. Вони поспілкувалися та вирішили, що саме їм потрібно від Каті. Тільки потім Валентина Ігорівна зателефонувала дочці та запросила її на новорічне свято. При цьому жінка не забула перерахувати весь список продуктів, складений заздалегідь.

Катерина була зовсім не проти дорогих покупок. Грошей у її сім’ї завжди було достатньо. Віктор мав свій бізнес, і Катя теж непогано заробляла.

Закупивши товари на кругленьку суму, подружжя дочекалося тридцять першого числа і вирушило до квартири батьків. Коли двері відчинив десятирічний племінник Каті, жінка трохи засмутилася. Ніхто з дорослих родичів не вийшов у коридор і не зустрів гостей, як заведено у вихованому суспільстві.

– А ось і Катя завітала! — присутність молодої жінки у квартирі помітили лише тоді, коли вона разом із чоловіком увійшла до вітальні.

– Всім привіт! — усміхнулася Катерина і натрапила на повну мовчанку. Хвилину назад у кімнаті було весело й гамірно, але щойно жінка переступила через поріг, всі замовкли.

– Привіт, — сухо відповіла Віра і зиркнула на чоловіка сестри. — Ви таки приїхали?

– Ну, так. Нас же запросили, — ніяково відповіла Катя, ніби це вона сама напросилася в гості.

– Намалювалися… Не зітреш, — буркнув Вася.

– А ми вам подарунки привезли! — Катя пропустила повз вуха зауваження брата.

– Ой, це ми любимо, — зраділа Валентина Ігорівна, і в кімнаті одразу стало гамірно. Діти підбігли до тітки і почали копошитися у її пакетах.

Катерина була задоволена, що їй вдалося викликати позитивні емоції у родичів. Вона вийняла з сумок дорогі подарунки і, мило посміхаючись, роздала їх.

– Загалом, я не люблю такий запах! – роздивляючись коробку з парфумом, видав Василь.

– Ой, та облиш! Подивися, який у мене золотий браслет, продемонструвала Віра. – А у дітей тепер нові смартфони! Не такі, звісно, ​​як я очікувала, але теж непогано.

– Ого! — вигукнула Валентина Ігорівна, роздивляючись свою коробку. – Я такий бачила у музеї. Ну ось дочці аби випендрюватися… А як із нього їсти?

Родичі наввиперед вихвалялися подарунками, які їм подарувала Катя. Сама ж молода жінка стояла осторонь і тихо раділа. Вона була щаслива, що вгодила майже всім. Але ця ейфорія тривала недовго.

Як тільки коробки були розпаковані, Валентина Ігорівна покликала старшу дочку та сина до столу. Про Катю з Віктором усі якось забули.

Сівши на свої місця, члени сім’ї почали накладати їжу в тарілки. І лише одна Катя з чоловіком залишилися стояти біля входу до кімнати. Ніхто з родичів не сказав їм спасибі. Ніхто з них навіть не подумав піднести сестрі і зятю подарунок у відповідь або просто привітати. Та що там: ніхто навіть стілець не запропонував, усі місця за столом швидко зайняли, щоби розправитися з делікатесами, які привезла Катя.

Ця ситуація дуже засмутила Катерину. Родичі поводилися так, ніби її не існувало. Віктор одразу зрозумів, що тут їм явно не раді, але чекав, коли це зрозуміє його дружина.

– Мамо, а нам де сісти? – Запитала Катя.

– А що? Ви стоячи не вмієте їсти? – засміявся Василь.

– До сусідів сходи. Попроси стільця, не принцеса! — відмахнулась Валентина Ігорівна. — І попроси прилади, у нас тільки дитячі залишилися.

– Може, поїдемо додому? – прошепотів чоловік, злегка нахилившись до дружини. Ходити по сусідах за ложками та табуретами було неприємно.

– Так… Давай підемо! – Похитала головою Катя. Молода жінка, нарешті, зрозуміла, що з неї просто сміються.

– Але не з порожніми руками! Так, дорогі родичі, передайте мені мої закуски. Ага. — Поки Катя згрібала з тарілок усе назад у пакет, Віктор зібрав дорогі напої, які вже збиралися відкоркувати. А потім підійшов до сестри дружини та зняв з її руки браслет.

– Не зрозуміла?! Це чого ти? — здивувалася та. — У вас не все гаразд?! Ви що з себе уявили?!

– Я вирішив, що Каті такий браслет більше підходить. На її тонких зап’ястях цей ланцюжок виглядає ідеально, — пробурмотів Віктор. Катя тим часом забирала посуд у матері.

– Куди?! Це мій подарунок! — заволала Валентина Ігорівна.

– Так, матусю. Але я вирішила, що подарую тобі більше, ніж просто набір: подарую тобі щастя! — з цими словами Катя витягла посуд із коробки і з усього маху кинула на підлогу. За столом запанувала тиша.

– На щастя. З наступаючим! — сказав зять Валентини Ігорівни і повів дружину подалі від таких родичів.

Після Нового року родичі з Катею не спілкувалися. Навіть не дзвонили, коли знадобилася допомога.

— От і добре, — заспокоював Катю чоловік. — Якщо вони настільки не розумні, що не цінували тебе, то без них тобі буде краще.

Катя згодом прийняла це і перестала ображатися на родичів. Вона зрозуміла, що купувати любов і увагу близьких їй зовсім не хотілося.