— А ми до вас у гості! – звернулася до мене сестра чоловіка, несподівано завітавши до нашого дому.

— А чому Рома мене не попередив? – не приховуючи незадоволення я обурилась.

— Не хвилюйся, Настю, ми тільки на кілька днів, тому довго нас терпіти не доведеться, – ніби жартома відповіла Марія. – Ми в Одесу на зустріч випускників їдемо. До речі, Роман їде теж. Ти ж відпустиш чоловіка трохи розвіятись?

Я нахмурилась. Чомусь ця ситуація викликала у мене тривогу. Чому чоловік нічого не сказав мені про візит сестри? Роман ніколи не приховував свої плани, а тут раптом виявляється, що збирається в Одесу.

Ми з Романом жили недалеко від Києва, виховували двох донечок. Молодшій було дванадцять, а старшій — чотирнадцять. Наша сім’я, на перший погляд, здавалась зразковою, але стосунки між нами були далеко не ідеальні. Ще й родичі підливали масла у вогонь.

У мене проблемою стали родичі чоловіка. Вже під час знайомства з ними я зрозуміла, що потоваришувати не вийде. Була якась між нами взаємна неприязнь. А найбільш надокучливою серед них була старша сестра Романа, що сьогодні завітала до нас разом з чоловіком.

З Марією я бачилась востаннє дуже давно, але добре пам’ятала яка та мегера. Вона повсякчас налаштовувала брата проти мене і навіть зараз не полишала спроб нас розсварити. Набридлива жінка критикувала все: тут не так прибрано, там не так помито і навіть діти сяк-так одягнені. Проте мене більше засмучувало те, що в таких випадках чоловік ні разу не заступився за мене, хоч у самого ніколи претензій до всього, що я роблю не було.

В останній день гостювання родичі сиділи за вечерею й обговорювали майбутню зустріч.

— До речі, Аліна там теж буде, – неоднозначно глянувши на брата сказала Марія.

Я не змогла приховати здивування, тому й запитала.

— Аліна? Хто це?

— Яка різниця? Очевидно ж, що однокласниця, – роздратовано відповів чоловік.

Я не очікувала такої реакції. Одразу зрозуміла, що Роман щось приховує від мене, тому вирішила, що треба діяти:

— Якщо ти їдеш в Одесу, ми їдемо разом. Діти давно не бачилися з родичами, це гарна нагода.

— Але… — хотів був заперечити Роман, тільки я не дала йому цього зробити.

— Ніяких “але”. Ми завжди їздимо всією сім’єю. І цього разу так буде.

Марія незадоволено скривилася, але нічого не сказала, а я зрозуміла, що щось тут нечисто.

У Романа не було вибору, тому до Одеси він поїхав разом із дружиною та дітьми. Ми зупинилися на кілька днів у родичів. І поки ми там гостювали, я запідозрила неладне: сестра чоловіка планує звести брата з тією самою Аліною. Та, повсякчас згадувала про неї, нахвалювала її, з нетерпінням чекала їхньої зустрічі.

А пізніше, підслухавши розмову чоловіка з сестрою, я дізналась, що Аліна — перше кохання Романа і, можливо, той досі щось до неї відчуває. Після цього я вирішила зробити все можливе, щоб Роман на зустріч випускників не потрапив.

— Якщо ти туди підеш, додому можеш не повертатися, – твердо промовила я до чоловіка, коли той збирався на зустріч. — Вибір за тобою.

Роман аж здригнувся.

— Але це просто зустріч випускників! Ти занадто все драматизуєш.

— Я не хочу чути виправдання. Якщо ти підеш на цю зустріч, то більше не будеш частиною нашої сім’ї. Діти все зрозуміють, не маленькі вже.

Доньки сиділи поруч, мовчки дивлячись на батька. Їхні обличчя говорили більше, ніж будь-які слова. Роман зблід. Вони чекали його рішення.

— Добре, не піду я, — нарешті вимовив він і кинув свій костюм на диван.

Дні в Одесі минули у напрузі, поки сім’я не повернулася додому. Я думала, що історія завершилася і все знову буде як раніше, але кілька днів потому я помітила записник Романа біля телефону. На сторінці, де була вкладена ручка, я побачила знайоме ім’я — Аліна.

Я зітхнула і, без вагань, набрала номер.

— Алло, це Аліна? Я — дружина Романа. Я знаю, що він любив тебе все життя. Забирай його, якщо він хоче бути з тобою.

На тому кінці лінії настала тиша.

Ввечері Роман повернувся з роботи розлюченим:

— Нащо ти дзвонила їй? — з порогу закричав чоловік.

— А чи не занадто морочити голову відразу обом жінкам? Якщо хочеш бути з нею, я тебе не тримаю, йди.

Чоловік без слів зібрав речі й пішов. Проте через тиждень повернувся. Аліна вигнала його, пояснивши все коротко та лаконічно: “Не знаю, як дружина тебе терпить. З тобою неможливо жити”.

Але Роман це від мене приховав. Перед його приїздом Аліна мене набрала:

— Забирай свого чоловіка назад. У вас сім’я, діти, а я з ним не можу. Його характер далеко не ідеальний.

— Ти думаєш, він мені потрібен? – здивувалась я.

— Нам з ним все одно нічого не світить, – пояснила жінка, – якби хотіли, ми б одружилися одразу після школи. Але він тоді тебе зустрів, а я поїхала в інше місто на навчання. Хочу, щоб ти знала, якби не Марія, його сестра, я б і не думала зустрічатися з Романом.

Тільки-но я повісила слухавку, як у дверях стояв чоловік. Діти його радо зустріли, ніби нічого не сталося. Я на мить задумалась, що у цій зраді живу все своє життя й вирішила нічого не змінювати заради дітей.