Людмила та Світлана дружили вже майже п’ять років – ще зі шкільною парти, можна сказати

У Людмили до появи в класі Світлани подруг зовсім не було. Вона спілкувалася з усіма однаково і не відчувала в тому нічого недоброго.

А Світлана, як тільки з’явилася в класі, одразу сіла за одну парту з Світланою, разом із нею пішла до їдальні, а після уроків додому.

І ось так, слово за слово, спілкуючись день за днем, дівчатка поступово потоваришували, хоча за характером вони були зовсім різні, дуже відрізнялися одна від одної.

Хтось міг подумати, що Людмила – така собі простачка, але це було не так. При всій своїй м’якості характеру вона була принципова, розумні, не йшла на повідку інших людей, була доброю і завжди прагнула справедливості.

Проте відстоювати свої інтереси Людмила не вміла, можливо, якраз через свій дуже спокійний характер. Зате за неї завжди заступалася Світлана.

Подруга завжди була рішуча, ні на кого не зважала і завжди могла сказати все, що було на думці, навіть не соромлячись, якщо це може образити інших.

Дівчата закінчили навчання в школі, зуміли вступити до інституту на юридичний факультет та навіть встигли здати першу сесію. обоє навчалися гарно заради хорошого майбутнього свого.

А згодом стало зрозуміло, що Світлана щиро покохала.

Було якесь свято, в інституті готувалося багато подій, приурочених цьому дню і кожен факультет отримав якесь певне завдання. Група першокурсників факультету дівчат працювала разом зі студентами третього курсу інституту.

В цій групі був Артем, який дуже сподобався Світлані. Він мав гарне почуття гумору, був красивим, був активним, багато спілкувався з усіма, був ініціативним молодим хлопцем, душа компанії, як кажуть.

Та, разом з тим, він був дуже серйозним і відповідальним, усе стрався тримати під контролем і цікавився думкою усіх. Що не могло не сподобатися Світлані, якраз тоді у неї проявилися до нього почуття.

Він керував постійно роботою їхньої групи, і всі визнавали його лідерство.

Те, що з найкращою подругою щось сталося, Людмила помітила одразу.

– Ну і хто він? Давай ділися швидше, розповідай, – поцікавилася Людмила, коли вони поверталися додому.

– Ти про що – хто?

– Не вдавай, що не розумієш, я все бачу чудово. Навіть те, що ти весь день очей не зводиш з цього третьокурсника Артема, – сказала Людмила.

– Так помітно зі сторони все? – знітилася Світлана.

– Помітно, дуже, – відповіла Людмила, посміхаючись.

– А правда, він чудовий?

Людмила кивнула подрузі і обоє пішли розмовляючи про своє.

– Я читала про його ім’я, Артем – вольовий. А потім тобі принесу прочитати.

Наступного дня Світлана й справді принесла книгу, в якій давалася розгорнута характеристика імен.

– Ось, глянь сюди, уважно подивися: “Він віддає перевагу сильним, яскравим, впевненим в собі жінкам, з якими можна мати цікавий роман”, – показала Світлана подрузі.

– Так, а ось нижче що написано? “При цьому в дружини Артем вибирає жінок скромних, розсудливих, які зможуть знайти підхід до його непростого характеру”.

Це Світлані не дуже сподобалося і вона вдала вигляд, що не помітила.

Свято в інституті успішно пройшло, але їхня компанія здружилася, і тепер вони часто проводили час усі разом.

Тільки ось сама Людмила добре помітила, що їхні стосунки з Світланою змінилися дуже. Вона була якоюсь зверхньою, а жарти були не зовсім добрі, які стосувалися чомусь лише Людмили.

Наприклад: одного разу зайшла розмова про те, хто десь збирається працювати після закінчення університету, у кого які плани були. І взагалі, чому цю спеціальність вибрали.

Хтось збирався стати адвокатом, хтось мріяв відкрити свою юридичну фірму.

Людмила лише хотіла сказати про свою мрію:

– А от я.

Як Світлана відразу перервала її:

– Ой, Людмило, ти взагалі мовчи. Що ти там фантазуєш.

Звичайно, Людмилі було прикро, але вона не стала нічого говорити подрузі, просто промовчала, тим більше що розмову скоро перевели на іншу тему.

І такі “жарти” на адресу Людмили від її подруги звучали все частіше та частіше.

Якось вони усією компанією вирушили на природу.

– Людмило, – поцікавилася Світлана, коли всі на скатертині на землі розтелили свої обіди, які взяли з собою, – ці пиріжки ти пекла сама чи твоя мама? Бо якщо їх пекла ти, то я б їх нікому не рекомендувала, боюся то ще той шедевр.

Хтось з цього жарту просто посміявся, хтось зробив вигляд, що нічого не зрозумів, адже видно було, що жарт невдалий.

Після цього Людмила вже кілька разів намагалася поговорити і подругою:

– Світлано, мені не подобаються ці жарти, перестань, будь ласка, так себе поводити, мені неприємно, коли ти такі недобрі речі говориш!

– Людмило, ти ж сама сказала: “жарти”. Я нічого поганого не маю на увазі – ну, посміялися з друзями трішки, і все, я ж все по-доброму, без образ, – відповіла Світлана.

– Але в мене від твоїх жартів псується настрій. Я просто прошу тебе, більше так не жартуй.

– Ну, що ти на кожне слово звертаєш увагу? Характер в тебе нікудишній, не бери все так близько до душі.

Якось вся компанія зібралася в кафе, вирішили піцу замовити та каву з тістечком. Людмила прийшла остання.

– Ой, яка сукня в тебе шикарна, – сказала одна з дівчат, коли Людмила сідала за стіл – де купувала її?

Людмила навіть ще не встигла відповісти, як одразу влізла в їх розмову Світлана:

– Це я цю сукню вибирала, сама Людмила купила б якийсь старомодний бабусин халат, у неї зі смаком трохи таки проблеми.

Світлана посміхнулася зі свого жарту.

А Людмила просто встала з-за столу і, не сказавши жодного слова, і відразу пішла.

Всі замовкли, здивовано дивлячись на Світлану, а Артем піднявся і пішов за Людмилою.

– Чому ти дозволяєш Світлані так поводитися з собою? Я завжди чую, як вона недобре говорить про тебе, а ти у відповідь завжди мовчиш, – Запитав хлопець, коли наздогнав Люду. – Я давно помітив, що вона постійно намагається якимось чином образити тебе. Чому? Зазвичай так поводяться люди, коли просто хочуть самоствердитися за чужий рахунок, показати, які вони розумні та дотепні, хочуть так увагу звернути на себе, але ж ви начебто подруги з нею.

– Вже ні, – відповіла Людмила, ховаючи вологі очі.

– Людмило, я бачу, яка ти засмучена. Ходімо в парк – погуляємо, я тебе кавою пригощу. Ти не проти трішки заспокоїтися? – запропонував з турботою Артем.

Людмила погодилася, адже на душі їй дійсно важко було, але порадитися не було з ким.

Вони провели разом цілий день, багато спілкувалися, ділилися думками про майбутнє, а ближче до вечора Артем провів Людмилу додому.

Наступного дня дівчину біля її будинку чекала Світлана:

– Ну що, подруго? Добре погуляли вчора? А я тобі довіряла, все розповідала тобі. Ти ж знала, що мені подобається Артем. Навіщо ти так зробила? Я давно помітила це все, що він на тебе поглядає і намагається якось з тобою заговорити. Але ж ти знала, що він подобається саме мені. Так що не вигадуй, що ти ні в чому не винна! Ми з тобою не подруги більше! Ти зрадила мене.

Людмила лише тепер зрозуміла, чому Світлана весь час так поводилася. А вона нічого не помічала до цього.

І все-таки Людмилі було дуже сумно – вона втратила подругу.

багато людей кажуть, що жіноча дружба існує до тих пір, поки не зачепить спільні інтереси.

Але чи дійсно це так? Чи, можливо, ви маєте подруг, яким можете довірити все і багато років разом? Чи краще не довіряти подругам, бо нічого хорошого від них чекати не слід?

Джерело