— Якби я знала, якою виявиться моя невістка, ніколи б не дозволила цьому весіллю відбутися, — жалілася Наталія Петрівна своїй подрузі. — У неї ж є власна квартира, але вона вирішила жити у мене, ще й права свої встановлює!

— Зовні ніби гарна дівчина вашому Миколі дісталася. Якщо не вміє готувати — навчиться, — поспішно зауважила подруга.

— Господиня вона непогана, але справа не в цьому, — зітхнула Наталія Петрівна. — Вона явно розраховує на мою квартиру. А життя у них ще навіть не почалося, хто знає, як воно складеться? А я хотіла, щоб син мав цей дім у майбутньому.

— А що ж не так? — поцікавилася подруга.

— Микола побачив її у соцмережах, — з ноткою образи відповіла Наталія Петрівна. — Вона блогерка, вся така доглянута, в стильному одязі, з розкішним життям на фото. Син, звісно, закохався у її вигляд. Весілля зіграли швидко, а потім він заявив, що вони житимуть у мене.

— Ну, а що тут поганого? — здивувалася подруга. — Добре, коли невістка сама погоджується жити з батьками чоловіка.

— Ні, це зовсім інший випадок! — обурено вигукнула Наталія Петрівна. — Я завжди вчила сина, що його дружина має бути відповідною: розумною, порядною, з достатком. А тут що? Він казав, що в її квартирі все розкішне: білі меблі, стильний декор, посуд підібраний ідеально. Він подумав, що вона чудова господиня.

— А насправді? — запитала подруга з інтересом.

— Виявилося, що то лише декорації для фотографій! — роздратовано відповіла Наталія Петрівна. — Вона там знімає свої відео для соцмереж. Коли я запитала, чим вона займається, вона сказала, що працює у сфері реклами. А що це за робота така — ходити по квартирі й на камеру говорити? Що вона робитиме, коли в них з’являться діти?

— І що тебе турбує? — щиро здивувалася подруга.

— Та все! У житті все виявилося не так, як на її фото. Коли вона переїхала до нас, у неї з собою було лише кілька старих постільних комплектів і трохи одягу. На запитання, чому вона не привезла речі зі своєї квартири, вона відповіла:

— Навіщо? У квартирі я працюю, а тут живу.

— Як це «працюю там, а живу тут»? — не стрималася я. — Ти що, збираєшся лише ночувати тут, а весь день проводити у себе вдома?

— Мамо, не треба смітити — і не доведеться прибирати. А вечерю я встигну приготувати, — відповіла вона спокійно. — Дітей ми поки що не плануємо.

— І ти на це погодилася? — запитала подруга.

— Я була ошелешена, — відповіла Наталія Петрівна.

— Наталю, не втручайся, — серйозно порадила подруга. — Це їхнє життя, нехай самі розбираються. А квартиру ти все одно хотіла залишити синові. Перепиши її на нього, і хай вони будують своє майбутнє. Якщо розійдуться, Микола матиме дах над головою.

Наталія Петрівна замовкла. Їй не хотілося погоджуватися з порадою, але й заперечувати вона не могла. У її голові не вкладалося, як це — дати молодим самостійно вирішувати свої проблеми. Вона була впевнена, що все має бути так, як у «правильних» сім’ях: чоловік працює, дружина веде дім і виховує дітей. Але, мабуть, її уявлення про життя вже застаріли.