– Марійко, приходь до нас на весілля, Настя буде дуже рада тебе бачити, адже ти її хресна, – каже мені Ольга, сестра мого колишнього чоловіка.

– Мамо, треба йти, не вигадуй. Що було, те було, роки минули, – повчає мене моя донька.

Та, якщо чесно, то я і не знаю, як тут правильно вчинити. Моя племінниця, і за сумісництвом ще й похресниця, заміж виходь. Я з ними усіма не бачилася багато років, після того як з чоловіком розлучилася.

А от моя донька підтримувала з родичами стосунки, і нічого дивного в тому немає, що її двоюрідна сестра запросила її на весілля. А я тут до чого? Та Настя приїхала сама, і вручила мені запрошення особисто. Потім ще й зовиця телефонувала, дуже просила, щоб я була.

Я не дуже хочу туди йти, бо не хочу бачити свого колишнього чоловіка. Ми з ним прожили 13 років, а потім він надумав йти з сім’ї. Робив це гучно, з розмахом, ділив усе до дрібниць, навіть ложки і виделки з дому забрав.

Я від нього такого не чекала, це було низько і дріб’язково, але потім я зрозуміла, що це не він, це його нова пасія так його напоумила. Заради неї він і залишив нас з донькою без нічого, адже забрав і техніку, і посуд, і навіть прикраси, які колись мені дарував.

Мені не залишалося тоді нічого, як тільки зібратися з силами і розраховувати лише на себе. Я була змушена працювати на двох роботах, але як тільки дочка закінчила школу, я поїхала на заробітки в Італію.

За кордоном я була 17 років, а тепер вирішила повернутися. За заробітчанські гроші мені вдалося збудувати гарний будинок, в якому зараз живе донька з зятем і двома дітьми, а також я тепер з ними житиму, бо вже вирішила з заробітками закінчувати.

І ось тепер це весілля. Я думала, що через свою дочку передам для племінниці гроші в конверті, і на тому все. Я через Михайла, свого колишнього чоловіка не хотіла туди йти, я ж була впевнена, що він з Галиною прийде.

Та дочка мене переконала, що треба йти. І я собі подумала, що таки піду. Купила я собі гарне вбрання, в перукарню пішла на зачіску, поставила 200 євро в конверт і пішла вітати племінницю.

Михайло і справді теж був на весіллі, але на моє велике здивування, він був сам, і вигляд у нього був не вельми добрий. Виявляється, що з Галиною він не живе, вона його використала і без нічого з своєї хати вигнала, так що ті ложки і виделки, які він з нашого дому виніс, у неї і залишилися.

Сам Михайло у мами в селі живе, у чарку заглядає. Але перед весіллям він зробив перерву, знав що я буду, хотів мені показатися у кращому світлі.

Він до мене підійшов і сказав, що має розмову серйозну.

– Я чув, що ти повернулася, – каже. – Давай знову зійдемося і будемо жити разом, адже ми з тобою вінчані, у нас є спільна дочка, а тепер вже і спільні внуки. Я б хотів бути ближчими до них, – Михайло так щиро дивився на мене, що я ледь йому не повірила.

– Ага, щоб ти ще й з моєї нової хати виніс всі ложки і виделки? – відповідаю.

– Ну що ти причепилася з тими ложками? Визнаю, я був неправий. Але зараз я все усвідомив, змінився, і дуже хочу бути з родиною, – проситься Михайло.

– Хочеш бачити з онуками – приходь, ніхто ж тобі не забороняє. Але про те, щоб ми знову зійшлися, і мови не може бути, – твердо відповіла я, викликала таксі і поїхала додому.

По дорозі я думала про життя, як воно інколи закручує людські долі. Я будучи заробітчанкою, багато різних історій наслухалася, там майже усі жінки не від доброго життя поїхали з дому, але тим не менше, справилися.

Якось так виходить, що після розлучення ще ні одна жінка не пропала, усі якось дають собі раду, а от у чоловіків протилежна історія. Тому варто добре подумати перед тим, як приймати важливі рішення.

Джерело