– Мамо, ми такі раді, що ви зробили нам такий подарунок! – обіймаючи нас за плечі, промовив син. – Однокімнатна квартира для нас зараз – просто вихід!

Ми розпливлися в посмішці. МИ були дуже раді тому, що потрапили до них і зробили такий гарний подарунок до їхньої річниці весілля.

Однак вже через три роки вони заговорили про те, що їм стало тісно в однокімнатній.

– Не розвернутися, місця практично немає. Добре, коли у нас вихідні не збігаються, але коли ми разом, то нам тісно!

– Через це, трапляються скандали. Ми набридаємо один одному, – діловито відпивши чай з кухля, промовила невістка Ірина.

Ми, дослухавши її до кінця, здивовано перезирнулися. Першою не витримала я. Я стурбовано похитала головою і важко зітхнула.

– Жили якось раніше всією сім’єю у гуртожитку, та горя не знали. Ніхто нікому не заважав, а у вас є своя квартира. Хоч однокімнатна, але все ж таки своя.

– Ми хочемо іншу. Що незрозумілого у моїх словах? – Роздратовано сказала Ірина і насупилась.

– Це я зрозуміла, але квартира більшої площі, і грошей більше коштує, – повчальним тоном відповіла я.

– Начебто ми цього не знаємо, – закотила очі невістка і відразу заквапилась додому.
По смурному обличчю Ірини я зрозуміла, що та залишилася незадоволена моїм запереченням.

Віктор теж сидів із відсутнім виглядом, ніби його зовсім не цікавила тема розмови. Коли вони пішли, чоловік з досадою подивився на мене.

– Я так розумію, що вони натякали нам на те, що непогано було б купити їм ще одну квартиру?

– Взагалі не зрозуміла, до чого була вся ця розмова, – знизала я плечима, не показуючи виду, що поведінка сина та невістки мене образила.

Через три місяці я випадково зустріла сваху в магазині, і та сказала, що Віктор та Ірина продали однокімнатну квартиру і, поки що, живуть у них.

За моїм приголомшеним виглядом, сваха зрозуміла, що я була не в курсі продажу.
– Хіба вам синок нічого не казав? – невинно закліпала очима Дарія Семенівна.

Не бажаючи здатися необізнаною, я сплеснула руками та вдала, що забула про розмову.
– А про двокімнатну квартиру ви знаєте? – лукаво примружилася сваха.

Однак, сваха відразу зрозуміла, що я зовсім не в курсі змін. Цей факт навіть трохи спокусив сваху, і вона почала виказувати все, що знала.

– Діти однокімнатну продали, а ми додали на двокімнатну – з гордістю повідомила вона. – Взагалі вони планували трикімнатну.

– Донька навіть казала, що вони з Віктором приходили до вас, але ви відмовилися їм допомагати.
Останню фразу вона вимовила таким тоном, що мені стало ніяково.

Я винувато опустила очі й, пославшись на зайнятість, поспішила позбавитися суспільства свахи.

Засмучена тим, що Віктор приховав від нас продаж квартири, я поспішила поділитися новинами з чоловіком.

– Вони, виявляється, хотіли, щоб ми вклалися у купівлю трикімнатної? Нічого страшного, що ми їм уже одну купили? – приголомшено промовив чоловік. – Совісті взагалі немає!

Я з досадою похитала головою. Мені, раптом, стало прикро, що син не вважає купівлю однокімнатної квартири за допомогу.

– Все подається під таким соусом, ніби ми взагалі не брали жодної участі, – з образою промовила я. – Наче це була їхня квартира, і вони самі її купили. Цікаво, син збирається повідомити нас?

Несподівано, але Віктор, раптом, згадав про нас і зателефонував мені. Я все чекала, коли він розповість про свої плани щодо купівлі нової квартири.

Однак, він говорив про що завгодно, тільки не на цю тему. Я не витримала і сама розповіла йому про те, що випадково зіткнулася у магазині зі свахою.

– Цікаві новини мені розповіла Дарія Семенівна. Ви, виявляється, у неї мешкаєте, а однокімнатну квартиру продали? – холодно запитала я.

– А, ну так, продали, – промимрив Віктор, який був збентежений моїм питанням. – Ми ж казали, що розширюватимемося. Ось батьки Іри й додали…

– Підібрали вже варіанти? – поцікавилася я.

– Так, звичайно, – байдуже відповів син. – Днями операція відбудеться, потім ще треба буде робити ремонт. Ви не можете допомогти нам?

– Ні, звідки у нас гроші? – заперечила я.

– Знову доведеться у тещі просити, раз власні батьки не хочуть допомогти, – спантеличено промовив Віктор.

Я здивувалася від синових слів. Він, ніби геть-чисто забув про те, скільки ми допомагали йому, поки він навчався, і що однокімнатна квартира була нашим подарунком на річницю.

Впоравшись із собою, я нагадала йому про те, наскільки він виявився невдячним.

– Тобто подарована нами квартира, яку ви продали, допомогою не вважається? – суворо запитала я. – Теща з тестем, значить, хороші, додали вам, а наш внесок не такий уже й важливий?

– Ой, мамо, я все добре пам’ятаю, – отруйно посміхнувся Віктор. – Але це колись було. Може мені всі ваші подарунки треба пригадати?

– Не всі, але мені прикро чути твої слова, – засмученим голосом відповіла я. – На новосілля, мабуть, навіть і не покличете?

– Чому це? – заперечив чоловік. – Покличмо, звичайно!
Однак я була впевнена на всі сто відсотків, що цього точно не буде.

Через місяць я знову зустріла сваху на вулиці, і та з гордістю розповіла, що вчора була на новосіллі у Віктора та Ірини.

– Квартира просто пальчики оближеш! Діти ремонт просто шикарний зробили. А чого ви не прийшли? – Вона вдала, ніби нічого не знала про те, що ми не були запрошені.

– Нас не звали, – я вирішила не брехати свасі, а сказати правду.
– Так? Ой, а чому ж? – Сваха скорчила здивоване обличчя.

– Ви у дітей своїх запитаєте, може вони вам розкажуть, – нервово захихотіла я.
Сваха загадково усміхнулася мені й, розкланявшись, пішла геть.

Ближче до вечора мені зателефонувала невістка. За її розгніваним голосом було зрозуміло, що сваха їй все розповіла.

– Мама мені сказала, що ви незадоволені тим, що ми вас не запросили на новосілля? А чому ми взагалі маємо це робити?

– Невже незрозуміло, що ви небажані гості? Ви нам не допомагали купувати квартиру, тож ми не запросили вас на новосілля! Я, сподіваюся, зрозуміло пояснила? – викарбувала вона останні слова.

– Більше, чим, – відповіла я і поклала слухавку.
Після цього дзвінка мені взагалі не хотілося розмовляти ні з сином, ні з невісткою.

Образа пройшла, а, колись самі близькі люди, миттєво стали для мене далекими й чужими! Ось, як буває в житті!

Допомогою вважається, тільки те, що сьогодні, і зараз, а те, що колись – маячня собача! Нехай невістка так вважає, вона нам чужа!

Як рідний, єдиний син, міг так нас образити? Не знаю, чи повернеться колись ця хатка на курячих ніжках до нас передом…