Ольга ніяк не могла заспокоїтися. Її голова була переповнена думками, що не давали їй спокою:

— Чому? Чому саме я? Чому мені випало таке важке випробування?

Її доньку госпіталізували до лікарні у столиці, а їй залишалося лише чекати і молитися за краще.

Раніше життя Ольги складалося ідеально. У неї був невеликий, але успішний салон краси, який приносив стабільний дохід. Вона вже багато років жила самостійно після розлучення з чоловіком.

Часом Ольга ловила себе на думці, що надто мало часу приділяє своїй доньці. Робота забирала всі сили, але давала добрий прибуток. Жінка навіть замислювалася над купівлею нової квартири.

Вона жила на околиці маленького містечка неподалік Києва, проте мріяла про життя у великому місті. Але були моменти, які її насторожували. Наприклад, безпритульні, які просили милостиню, викликали у неї неприязнь.

Одного разу, виходячи з магазину, Ольга побачила літнього чоловіка, який сидів на сходах і простягав руку.

— Допоможіть, добра пані, хоч на хліб.

Старий благально дивився на неї, але Ольга, навіть не зупинившись, рішуче пройшла повз. У її голові промайнула думка: “Сидить і просить, а міг би працювати”.

Того вечора, повернувшись додому, Ольга побачила доньку, яка виглядала засмученою.

— Ангеліна, що трапилося? Ти якась пригнічена.

— Мамо, я себе недобре почуваю, — тихо відповіла дівчинка. — У мене болить горло і висока температура.

— Нічого страшного. Зараз дам тобі ліки, і до ранку все минеться, — впевнено сказала Ольга.

Але серед ночі, перевіряючи стан доньки, вона побачила, що дівчинка важко дихає. Жінка негайно викликала швидку, і Ангеліну терміново доставили в реанімацію.

Після кількох годин тривоги лікар вийшов із відділення. Його слова були важким ударом: дівчинка втратила голос, і необхідно провести обстеження, щоб з’ясувати причину.

Ольга повернулася додому, наче в тумані. Вона провела ніч у сльозах, а вранці їй повідомили, що результати обстежень не дали відповіді. Доньку потрібно перевезти до Києва для подальшого лікування.

Заради доньки Ольга відмовилася від мрії про нову квартиру. Гроші тепер потрібні були на лікування. Коли Ангеліну відвезли до столичної лікарні, Ольга вирішила зробити те, чого раніше ніколи не робила: зайти до церкви.

Вона невпевнено перехрестилася на вході, купила свічки й підійшла до ікон. Там вона довго стояла і, крізь сльози, шепотіла:

— Господи, допоможи. Благаю, змилуйся…

Раптом вона помітила священика, який спокійно спостерігав за нею. Несподівано для себе Ольга звернулася до нього:

— Отче, скажіть, що я маю зробити, щоб моя дитина була здорова? За що мені ці випробування? Напевно, я сама винна. Я стільки разів відмовляла людям у допомозі, а тепер сама потребую допомоги, а допомогти мені нікому.

Священик лагідно подивився на неї і промовив:

— Випробування не надсилаються нам даремно. Вони дають можливість осмислити свої помилки та змінитися. Терпіння очищує душу. Гріхи не завжди можна спокутувати грошима, іноді доводиться платити чимось дорожчим. Але якщо ваше каяття щире, все буде добре. Моліться та вірте.

Через кілька днів Ользі зателефонували з лікарні. Лікар сказав, що стан Ангеліни покращується. Жінка від радості кинулася до лікарні.

— Мамочко, я так скучила, — вигукнула донька, коли побачила Ольгу.

— Донечко, тепер ми завжди будемо разом, — крізь сльози сказала жінка.

З того часу їхнє життя почало налагоджуватися. Ольга зрозуміла, наскільки важливо бути поруч зі своєю дитиною. Вона почала частіше відвідувати церкву, дякуючи Богові за новий шанс і просячи здоров’я та щастя для себе та своєї доньки.