З самого дитинства Марині було непросто. Її батьки дотримувалися суворих принципів виховання, контролювали кожен крок і не залишали місця для вибору. Коли дівчина виросла, вони самостійно обрали їй нареченого.

— Будеш жити так, як ми вирішили, — не раз казав батько, не залишаючи їй можливості заперечувати. — Андрій — гарний варіант. Він забезпечений і порядний. Що ще треба для щасливого життя?

Сватання організували за всіма традиціями. У затишній хаті, прикрашеній вишитими рушниками, молода пара вперше зустрілася. Андрій був високим, статечним хлопцем із приємною зовнішністю. Його добра вдача, про яку постійно згадувала його мати, створювала ілюзію ідеального чоловіка.

Але серце Марини не лежало до нього. Вона лише подумала: “Можливо, з часом зможу його полюбити. А ще це мій шанс вирватися з-під батьківського диктату”.

На осінь зіграли весілля, і Марина переїхала до чоловіка. Вона щосили намагалася відповідати очікуванням: дбала про чистоту вдома, працювала на городі, готувала смачні страви. Проте любов до Андрія так і не виникла.

Їхнє спільне життя нагадувало механічну рутину. Він постійно поринав у роботу, а вона була прив’язана до нескінченних домашніх обов’язків. Свекруха ж намагалася “виховувати” її на свій лад, і Марина мовчки це зносила. Страх суперечити, укорінений у дитинстві, заважав їй сказати бодай слово проти.

Одного дня Марина замислилася:

— Чому я тримаюся за цей шлюб?

Відповідь була очевидною. Її утримував страх перед батьками та їхнім осудом. Це злякало її більше, ніж будь-що інше.

Зібравшись із духом, вона вирішила відверто поговорити з Андрієм:

— Андрію, я більше так не можу. Ми з тобою, як чужі люди, що просто ділять один дах. Я хочу розлучення.

Чоловік був приголомшений.

— Але чому? У нас же є все, чого можна бажати, — запитав він, розгублений.

Марина лише тихо відповіла:

— У нас є все, окрім щастя. Ми не живемо, ми просто співіснуємо.

Наступні дні були непростими. Андрій намагався її переконати залишитися, але Марина була непохитною. Вона зрозуміла, що цей крок — єдиний спосіб віднайти себе.

Через місяць вона переїхала в орендовану кімнату на околиці міста. Їй було одночасно страшно й легко: попереду чекало невідоме, але вона більше не збиралася повертатися до минулого. Вона записалася на курси перукарів, знайшла роботу і почала будувати нове життя.

Бували моменти, коли їй хотілося повернутися до старого, знайомого побуту, але гордість і бажання змін залишали її на обраному шляху.

Згодом Андрій зрозумів, що їхній розрив пішов на користь обом. Він знайшов нову жінку й спробував побудувати з нею гармонійні стосунки. А Марина продовжила рухатися вперед, віднаходячи себе і будуючи життя, вільне від чужого контролю.