— Якби ти не була така горда, то давно б вже заробила на квартиру. – Дорікав чоловік дружину.

— Тільки подивись на себе. Ти вродлива, завжди з зачіскою і фігура у тебе нічого. Набагато краще ніж у Тамари. А вона то зуміла до начальника підхід знайти. І квартиру він їй поза чергою виділив, трикімнатну. І ніхто, ні одна людина в місті не може докорити йому за це чи виселити жінку. Якби ти була на її місті, то вже давно більше мала, ніж ми зараз.

Ольгу це так обурило. Вона не стрималась і відповіла:

— Як тобі не соромно. Рідну жінку на такий гріх штовхаєш! Інші чоловіки оберігають своїх дружин, ревнують, коли вони тільки на когось подивляться, а ти? Тільки щоб тобі якась користь була. Я заробила цю однокімнатну квартиру от і буду у ній жити. Якщо тебе щось не влаштовує можеш іти геть. Речі тобі допоможу зібрати.

— Он, подивись яка стала! І кому ти потрібна з трьома дітьми? – Невгамовувався чоловік. – Я тебе із сином взяв, виховую його, забезпечую чужу дитину. Могла б бути вдячною.

— Ой, виховує він. Тільки й знаєш, що на вахту їздити та гроші привозити, а решта? Купи, принеси, у школу заведи з дитячого садочка забери, а ще город. Туди теж їздити треба, щоб взимку було що їсти. – Ольга висловила все, що накипіло.

Чоловік вийшов з квартири подихати свіжим повітрям, а Ольга ніяк не могла йому пробачити оці слова. Вона продовжувала вголос:

— Всі навкруги знають звідки в Тамари діти. Чоловік у неї мовчить про це, і ніколи не дорікає. А куди йому йти? У село? Живуть вони у трикімнатній квартирі, але хіба у цьому щастя? Я так не можу. Я чесна, доглядаю за нашими дітьми і затишно у нас, і наготовано, а він? Чому він так зі мною?

Жінка ставила багато запитань, на які не було відповіді та довго не могла заспокоїтись.

Вона зібрала речі чоловіка та виставила їх за двері квартири на спільний коридор. Тоді їй треба було заспокоїтись.

Чоловік від неї так і не пішов. Все пробачення просив і квіти з клумби приніс, що під їх вікном цвіли.

За це жінка ще більше дорікала. Добре, що його не побачив двірник, то мали б ще штраф платити. У своє виправдання він сказав:

— Якби ти спіймала мене на зраді, тоді це твоє право виставляти мене за двері. А що я зараз зробив? Що ти дітям скажеш? Вони ще малі, не зрозуміють, а тобі ще жити з цим.

Ольга засмутилась. Образа глибоко затаїлась у її серці, проте вона ще не вирішила, що їй робити далі.

Жінка все ж таки впустила чоловіка додому, але образу згадувала до кінця свого життя. Вона не раз думала, у чому така несправедливість.

Коли чесно живеш, ніколи нічого не маєш, а коли даєш хабар, стаєш коханкою одруженого чоловіка, лізеш у чужу сім’ю, чому все є: і квартира, і у квартирі, і навіть дача.