Бабуся Маруся була доброю, спокійною та надзвичайно терплячою жінкою. Її онуки завжди згадували її з теплотою в серці, сумуючи за тим неповторним запахом свіжої випічки, якою вона їх постійно пригощала.

Дід Павло ж залишив зовсім інший слід у їхніх спогадах. Він вирізнявся різкістю у словах, нетерплячістю та суворістю. Можливо, причина крилася в його важкій роботі на залізниці, яка забирала весь його час і сили.

Керівництво, розуміючи складність такої праці, час від часу організовувало для працівників поїздки до санаторіїв. Але дід Павло щоразу відмовлявся. Він не міг навіть уявити, як це – днями лежати без діла та плескатися у воді.

Однак, одного разу, вже пізньої осені, під час ремонтних робіт, Павло сильно потягнув спину. Цього разу керівники самі вирішили відправити його до санаторію.

Бабуся Маруся, дізнавшись про це, швидко зібрала йому валізу. Вона була щиро рада, адже попереду її чекали три тижні тиші й спокою, без сварок і напруги в хаті.

Як тільки дід Павло вирушив, бабуся взялася за свої улюблені заняття: напекла пиріжків, насмажила соняшникового насіння та почала проводити вечори у компанії сусідок. Вони дивилися серіали, обговорювали різні події та просто пліткували.

Не раз Маруся в жарт говорила подругам:

“Якби ж він там залишився! От було б добре – нарешті спокій!”

Та коли минуло три тижні, а Павло не повернувся додому, бабуся отримала від нього телеграму. Замість очікуваного приїзду чоловіка, вона прочитала, що він зустрів “жінку своєї мрії” і вирішив залишитися з нею назавжди.

Новина приголомшила Марусю. Вона не могла повірити в те, що сталося, і почала картати себе за необережні слова.

“Це я сама себе наврочила! Як я могла таке наговорити?!” – бідкалася вона.

Та нічого вже не можна було змінити.

Ця історія вчить нас цінувати те, що маємо, і бути обережними зі словами. Адже іноді те, що ми говоримо жартома чи з легковажністю, може обернутися зовсім неочікуваними наслідками.

А як ви ставитеся до цієї історії? Чи згодні з тим, що слова мають силу? Чекаю на ваші коментарі!