Поділитись
Про історію цього львівського оригінального мавзолею, що знаходиться на Личаківському цвинтарі, розповів Святослав Шеремет у групі Архітектура Львова у Фейсбук.
Цей шикарний мавзолей збудувала собі та своїй родині людина з ординарним іменем Андрій Голуб (польською Andrzej Gołąb, Анджей Ґоломб) — типовий представник львівської буржуазії позаминулого століття.
Андрій Голуб був відомим у Львові та за його межами власником великої будівельної фірми, яка звела у столиці Королівства Галичини та Володимирії чимало добротних багатоквартирних будинків.
Андрій Голуб — зразок людини-яка-зробила-себе-сама. Він почав із найнижчої будівельної ланки — як підмайстер муляра. Роки його життя — 1837–1903; підданий Австрійської, з 1867 — Австро-Угорської імперії.
Важко працюючи та маючи хист до підприємництва, пан Голуб чесно заробив чималі статки й водночас уславився як благодійник: ціла низка шпиталів та сиротинців були йому вдячні за щедрі пожертвування.
Мислячи стратегічно, пан Голуб, який мав велику сімʼю, розумів, що найбільш економний спосіб забезпечити всім гідне поховання — це придбати одну ділянку, а не декілька, для влаштування спільного місця останнього спочинку.
У подружжя Голубів — Андрія та його дружини Вікторії — було четверо синів і одна донька, причому всі сини пішли найбільш популярними професійними стежинами свого часу: двоє здобули юридичний фах, один став лікарем, ще один — інженером. А донька, до речі, стала дружиною такого собі Іґнація Вайґля (пол. Ignacy Weigl), тезки (однофамільця) знаменитого львівського бактеріолога Рудольфа Вайґля, Праведника світу.
Отже, наш герой, пан Андрій Голуб, придбав ґрунт на Пагорбах Мертвих і неквапливо почав зводити мавзолей, використовуючи ресурс власної будівельної фірми.
Архітектурний стиль Голубівського мавзолею — еклектика. Тут є щонайменше елементи таких стилів, як готичний та романський.
Основа мавзолею — масивна крипта, заглиблена в землю. Вже станом на час проєктування замовник повинен був поставити завдання архітекторові: на скількох небіжчиків вона має бути розрахована?
Крипта мавзолею — своєрідний аналог цокольного поверху цивільних споруд.
На цьому фундаменті, виконаному з брил міцного природного каменю, збудована надземна частина споруди — поминальний зал. Вхід оформлений двосторонніми сходами, що сходяться обабіч над запірною плитою крипти.
Власне портал складається з масивних і дуже добротних металевих дверей, елегантного фронтону з красивим титульним написом у камені на тимпані та лаконічного трисмужкового архівольта (облямування порталу).
Над порталом ми бачимо елегантне девʼятисекційне вікно-розетку. На бічних стінах мавзолею — по парі видовжених вікон із грамотно нахиленими укосами з каменю.
Ошатного та примітного вигляду надає мавзолеєві зовнішнє облицювання з якісної червоної цегли. Це не руст, це справжня цегла.
Напис у тимпані фронтона повідомляє, що це — <Grobowiec rodziny Gołąbów[,] Radlowskich>. Будете милуватися мавзолеєм, зверніть увагу на вишуканий шрифт, яким викарбувано напис. Він був властивий самому початкові XX століття і пізніше практично не використовувався.
У 1903 року пан фундатор помер, але першим «заселив» ємну крипту мавзолею лише через певний час. Спочатку його поховали в тимчасовій могилі біля каплиці, бо споруда ще не була завершена.
На похорон 66-річного львівського достойника, смерть якого була спричинена цукровим діабетом, зібралося декілька тисяч містян і містянок — настільки він був шанованим та авторитетним у міській громаді.
Труну Голуба несли по черзі теслі й муляри — люди із найріднішого для нього середовища, звідки він сам був вихідцем. Із прощальною промовою від міської влади виступив віцепрезидент Львова Цюхціньський (Ciuchciński).
У звʼязку зі смертю фундатора мавзолей швиденько закінчили, і труну розмістили в крипті.
Далі тут спочили: 1915 року — його вдова Вікторія (1852–1915), 1932 — їхній родич Зиґмунд Терлецький (1872–1932), 1935 року — син фундатора Євген Голуб (1883–1935), 1945 — удова Зиґмунда Терлецького Кароліна (1878–1945).
1946 року крипта була відчинена для поховання востаннє, прийнявши тлінне тіло родича попередніх спочилих — такого собі Юзефа Радловського. Власне, саме тоді над входом до крипти додатково і малохудожньо викарбували прізвище Радловських.
Отже, мавзолей прослужив для поховань 40+ років, фактично для трьох поколінь.
На Личакові є ще декілька мавзолеїв-каплиць, схожих зовнішньо на Голубівську каплицю.
Насамперед це мавзолей Малиновських, і принагідно ми напишемо про нього окремо.
Будете поруч з мавзолеєм Голубів — підніміться сходами до входу, штовхніть акуратно двері: раптом вони відчиняться і вам пощастить опинитися у поминальному залі мавзолею, порадив автор допису Святослав Шеремет.