Першою, хто посіяв в мені зерна сумнівів була моя сусідка баба Таня. Вона часто заходила до мене на роботу і бідкалася через мою долю. Мовляв, шкода їй мене сильно. Адже бачила вона, як мій коханий Петро обіймався зі іншою. І не один раз!  Я, звичайно ж, не вірила. Тільки посміхалася, заплющуючи на плітки очі. А потім до мене завітала свекруха. І сказала, що все прекрасно знала про витівки мого Петра. На власні очі бачила. Тільки гадала, що він одумається. Але зараз його коханка вже при надії. Але, мовляв, вона й для мене дещо придумала. 

Я буда однією із тих щасливець, які закохуються в чоловіка і справа доходить до весілля. себто одне кохання на все життя. Моїм чоловіком став Петро. Я познайомилася з ним, ще коли мені було 18. Закохалася в нього по вуха. Зараз мені 26 і ми досі разом. Уже в законному шлюбі. 

Жити ми стали в селі. Тут у свекрів великий будинок, тоді як у моїх батьків у місті тільки одна невеличка квартирка. 

З ріднею Петра я одразу поладнала. Особливо свекруха виявилася дуже приємною жінкою. Вона ніколи не втручалася в наші з чоловіком справи, не повчала, не принижувала, не насміхалася. Навіть поради давала лише тоді, коли я її питала. Я довго не працювала, бо за професією тут не сильно влаштуєшся. А потім свекруха прилаштувала мене поштаркою. Я, зрештою, і тому була рада. Життя йшло своїм шляхом. Згодом я завагітніла і народила синочка Павлика. А потім до мене стали доходити різні чутки.

Розповідали різне. Але головною героїнею була продавчиня в тутешньому магазині Ольга. Я намагалася не зважати на це все. Ну який роман за спиною? Ми стільки років разом, у нас спільна дитина та й репутація в нас обох дуже хороша. Псувати її зрадами за спиною? Не у стилі Петра. Але доки я виправдовувала коханого, плітки почали приходити дедалі частіше. І ось нещодавно до мене знову завітала баба Таня. Почала ледь не плакати, адже на власні очі бачила, як Петро обіймався з Ольгою. Далі пішли поради досвідчених жінок, мовляв, бери дитину і тікай до батьків. Але й тоді я не вірила.

А потім увечері прийшла свекруха. Ми почали говорити про Пера. Жінка зізналася, що вже не перший рік знає про його зради. Але не хотіла псувати нам життя. Мовчала. Гадала, що йому мине. Але зараз Оля чекає дитину і, як виявилося, у Петра на неї серйозні плани. Утім, і для мене свекруха мала пропозицію. Сказала поїхати на заробітки до її родички за кордон. А з внуком вона посидить сама.  Я довго не думала. Погодилася. Вирішила, що зроблю на себе та на сина, а тоді й з’їхати на окрему квартиру від Петра зможу. Петро почав жити з Олею.

Уже три роки минуло. Нічого особливо не змінилося. Я досі живу та працюю за кордоном. Зате в Петра особистого щастя більше не було. Розійшлися вони з Олею і відтоді він сам по селу скидається. Та ще й дитина від коханки виявилася не його.Скоро у свекрухи ювілей. Думаю завітати на Батьківщину, глянути, як там синочок та його бабуся. Може, і до своїх родичів зайду. Тільки ось чоловіка колишнього бачити не сильно й хочеться. Та що вдієш?

Чи правильну пораду дала свекруха?

Чи варто було просто поговорити з Петром?