В неділю, 5 січня, розпочалася нова операція ЗСУ. Сили оборони перейшли в наступ на території Курської області РФ. Були повідомлення також про спроби прориву в районі державного кордону з Білгородською областю.

Станом на зараз на Курському плацдармі тривають важкі бої. Є інформація, що українські сили могли просунутися на відстань в 6-8 кілометрів за добу. Однак про захоплення якихось великих населених пунктів чи значних обсягів території поки що не йдеться.

Що відбувається станом на зараз? Якими є військові та політичні цілі нової операції ЗСУ? На який результат можна розраховувати? Агентство UA.News розбиралося в питанні.

 

Актуальна ситуація на фронті

Зрозуміти реальну ситуацію та обстановку на фронті прямо зараз досить складно. Фактично йдеться про «туман війни», коли ситуація перебуває в постійній динаміці, а довкола неї курсує величезна кількість фейків, інформаційних атак та ІПСО (як нашого, так і ворожого).Тим не менш, можна зробити деякі висновки, опираючись на ту інформацію, яка точно відома. Наприклад, у ранковому зведенні Генштабу від 8 ранку 6 січня сказано, що Сили оборони України «продовжують операцію в Курській області». Згадується активна робота російської авіації та майже півтисячі артилерійських обстрілів. Українці ж за добу відбили 47 атак РФ – що звучить досить дивно, адже атакуючою стороною начебто якраз і є Україна, а не Росія.

Станом на 16:00 5 січня (тобто вчора) Генштаб повідомляв про 42 бойових зіткнення, не уточнюючи, були це наступальні атаки чи відбиття російських штурмів. 12 з цих зіткнень продовжувалися на момент публікації зведення. О 22:00 тривало 9 активних боїв.

Ще одне відоме джерело інформації для аналізу ситуації на фронті – карта порталу DeepState. Однак ніяких особливих змін на ній ані вчора, ані сьогодні наші аналітики не помітили. Хіба що вказуються напрямки основних ударів.

Переважно це північний схід Курської області. В ЗМІ та Telegram-спільноті існує думка, що головною метою операції є захоплення Курської АЕС. Однак до неї по прямій – понад 40 кілометрів, до того ж це працюючий ядерний об’єкт. Тож поки що дана ціль виглядає досить сумнівною та дуже складною.

Окрім цього, була інформація про захоплення населеного пункту Бердин. Це хутір приблизно в 6 кілометрах від кордонів української зони окупації. Однак той же портал DeepState таку інформацію не відображає, та й офіційно про встановлення контролю над селом не повідомляли. Скоріше за все, в Бердин і справді прорвалися передові загони ЗСУ, однак чи вдалося їм закріпитися та повністю захопити населений пункт – питання відкрите.

Загалом же, як ми і сказали вище, поки що ситуація перебуває в постійній динаміці. Внаслідок чого аналізувати оперативну інформацію складно, та й не дуже змістовно. Проміжні підсумки можна буде підбити за кілька днів чи тиждень. Значно цікавіше розібратися в тому, які ж цілі переслідує дана операція ЗСУ.

Військово-політична мета «Курську-2»

Насправді, конкретна військова ціль нового наступу на Курщині поки що виглядає неочевидною. Вона ніким прямо не називається, тож про неї можна лише здогадуватися.

Теоретично, це мало би сенс у випадку, якщо ціллю дійсно є Курська АЕС або навіть вихід до самого міста Курськ. Однак відстань до Курчатова, де розташовується станція – понад 40 кілометрів, до Курська – понад 80. Поки що незрозуміло, чи вдасться ЗСУ подолати такі відстані. Адже для цієї війни десятки кілометрів – це дуже багато.

Втім, все це не означає, що операція задумана взагалі без жодної військової мети, адже так не буває. Перше та основне, що явно хочуть зробити наші збройні сили – перехопити військову ініціативу та зламати негативний тренд на фронті. Адже весь 2024 рік саме РФ володіла ініціативою на полі бою, тоді як ЗСУ відступали. І якщо ЗС РФ традиційно сильні в тактиці «лобового» тиску, то українська армія – це структура, якій краще за все вдаються швидкі, асиметричні та маневрені операції.

Судячи з усього, саме це відбувається зараз на Курщині. Сили оборони намагаються розширити свою зону окупації та перехопити контроль над військово-тактичною ініціативою. Є також думка, що таким чином в тому числі відбувається і реалізація спроби нейтралізувати військову загрозу з боку вояків КНДР. Про це опосередковано свідчить репліка Зеленського в інтерв’ю Лексу Фрідману, коли він розказав про тисячі вбитих або поранених північнокорейських солдатів.

Однак все-таки більш вірогідною є саме політична мета нової операції на Курщині. Вона тісно пов’язана як з інавгурацією обраного президента США Дональда Трампа, яка відбудеться вже 20 січня, так і з низкою інших причин.

Отже, вже за два тижні в США Дональд Трамп офіційно стане президентом. Він постійно та відкрито декларує наміри забезпечити мир між Україною та Росією, прагне припинити бойові дії та змусити сторони сісти за стіл переговорів. Також вже незабаром до Києва приїде спеціальний представник Трампа Кіт Келлог, який має власний мирний план та мандат від республіканця на спробу «замирення» ворогуючих країн.

Не слід забувати і про активність адміністрації Джо Байдена, який незабаром залишить свою посаду. США всі останні місяці активно виділяють Україні все нові й нові пакети допомоги, переважно військового характеру. Це озброєння мусить показувати себе в бою, а не просто лежати на складах.

Нарешті, як ми вже зазначали вище, весь минулий рік на фронті фіксувався негативний тренд для Києва. ЗСУ поступово втрачали позиції, армія окупантів наступала, а РФ останнім часом інтенсифікувала свій ракетно-дроновий терор української території.

Всі ці пункти разом створюють ідеальну ситуацію для контрнаступальних дій ЗСУ. Адже на потенційні переговори слід виходити з позиції сили, у позиції сторони, яка наступає та йде вперед. Саме тому так поспішає РФ на Донбасі. І саме тому, схоже, Україна вирішила піти в новий наступ на Курщині.

Нарешті, є ще один цікавий момент. Багато хто з російських так званих «воєнкорів» вказує на той факт, що наступ українських сил в Курській області досить обмежений та «неквапливий». Київ явно не застосовує всі наявні в нього сили та засоби. Через що побутує думка, що «Курськ-2» – лише відволікаючий маневр, і незабаром ЗСУ вдарять в повну силу вже на іншій ділянці фронту.

Це може бути де завгодно: від Брянської чи Білгородської області до нового прориву на Енергодар з метою повернути Запорізьку АЕС під законний контроль України. Не дивлячись на складну ситуацію, Київ досі зберігає певні сили в резерві – скоріше за все, саме для того, аби використати їх у вирішальний момент.

В якості підсумків можна зробити висновок, що новий наступ на Курщині є скоріше політичною, а не військовою необхідністю. Його мета у військовому плані перш за все полягає в спробі повернути собі тактичну військову ініціативу. У політичному ж сенсі це спроба довести, що Україна здатна наступати, захоплювати території та перемагати, і на потенційні переговори може вийти з позиції сили.

Залишається два основних питання. Перше – що саме і в якій кількості вдасться захопити Силам оборони? Друге – яким чином це позначиться на фронті вже в самій Україні, на тому ж Донбасі? Від того, якими будуть відповіді на ці питання, залежатиме й фінальна оцінка успіху або неуспіху нової Курської операції.

Микита Трачук