Донька Олена, як завжди, перша на підмогу. З ранку заїхала, допомогла стіл накрити, дещо своє привезла: і пампухи, і пироги, і навіть пляцки, які сама спекла. А ось невістка Аліна…

Ну, тут історія завжди однакова: приїхала з сином Андрієм та дітьми – з пустими руками, як завжди. Я не скаржуся на долю, але деякі речі мене болять…

Олена –  золота дитина. Вона розуміє, що я вже не можу все сама, і завжди підставляє плече. Допомогти? Будь ласка. Забігти, коли важко? Не проблема. Цього літа, наприклад, подарувала мені путівку в санаторій у Трускавець аж на тиждень. Навіть якогось робота порадувала, який за мене підлогу прибирає, аби спину не гнула. 

А от Андрій з Аліною тільки на свята приходять. Звісно, на готове. Раніше думала, що вони ще молоді, зайняті, але час показав, що проблема не в тому.

На Святвечір усі зібралися за столом. Бачила, як Олена буквально пурхала: то страви подавала, то дітям допомагала, то мені води принесла. Аліна тим часом сиділа на дивані з телефоном, зрідка кидаючи погляд на дітей. Коли настав час вечері, всі сіли до столу. Аліна першою нахвалювала:

– Мамо, у вас просто божественні вареники! І борщ неперевершений!

Здавалося б, приємно чути, але ж якби ще щось зробила…

Після вечері я подякувала всім за компанію, але й натякнула, що треба трохи прибрати. Олена без слів підхопила тарілки, почала мити посуд. А Аліна? Встала, потягнулася, сказала:

– Ой, щось я втомилася, з дітьми цілісінький день, сяду трохи відпочити.

Донька зиркнула на неї з-під лоба.

– Ти, Аліно, мабуть, втомилася, бо виделку весь вечір тримала.

Аліна ображено кинула:

Не розумію, навіщо ці нападки. Якщо ти така працьовита, то мий далі.

Олена не витримала і прямо сказала:

– Знаєш, Аліно, мама не робот, щоб за всіма бігати. І ви могли б хоч щось привезти.

Я спробувала заспокоїти:

– Діти, припиніть сваритися. Це ж свято.

Коли всі вже збиралися додому, Олена забрала із собою тільки хліб та пару пампушків, яку я спекла спеціально для неї.

Аліна ж спокійно насипала в банку залишки салатів, кутю, рибу та ще й зібрала кілька пляцків у коробку. На моїх очах.

Андрій стояв і мовчав. Я глянула на нього з докором:

– Сину, а ти коли до умивальника подивишся? Два тижні чекаю, що полагодиш. Вода не стікає.

– Мамо, та колись зроблю, часу немає, – відмахнувся він.

– Часу немає, а наїстися і забрати їжу з собою час знайшовся, – невтрималася.

Коли всі розійшлися, Олена допомогла мені прибрати. Ми сіли за кухонним столом, і я подумала вголос:

– Доню, якби не ти, не знаю, як би все це витримала. Твій брат такий лінивий став, а Аліна… Навіть слів немає. Може, справді господарство продати?

Олена мовчки взяла мене за руку і сказала:

Мамо, не переймайтеся. Я завжди буду поруч.

Але в голові стукало: “Невістка ніколи не стане дочкою”….

“Ви сміялися, плакали чи, можливо, просто задумались? Дайте знати своїм емодзі — це важливо для нас!” 😂, 😔