Вона жила звичайним життям і навіть не здогадувалася, що за її спиною відбувається справжня зрада. Її чоловік, якого вона вважала надійною опорою, вже давно мав іншу жінку!Але це ще не все! Ви будете вражені, коли дізнаєтеся, хто ця жінка. Вона працювала на ринку та часто їздила в обласний центр… саме на автобусі, яким керував її чоловік!Якщо ви думаєте, що це кінець історії – ви помиляєтеся. Подробиці цієї шокуючої драми змушують задуматися: чи можна взагалі довіряти людям? Читайте далі, щоб дізнатися, як ця жінка дізналася правду і що сталося потім!
Я закінчила навчання в медінституті й переїхала працювати у невелике село. Там я зустріла молодого юнака, який тільки вийшов з армії. Між нами зав’язалося тісне спілкування, яке переросло у стосунки. Ми разом гуляли, ходили в клуб й відвідували усі родинні свята. Ніхто навіть не сумнівався в тому, що ми одружимося. Весілля відбулося швидше, ніж планувалося, адже одного дня я дізналася, що ношу під серцем дитину.
Ми узаконили наші відносини й почали вести спільний побут. Я допомогла чоловікові влаштуватися водієм швидкої, а сама працювала фельдшером у тій же лікарні. Ми їздили разом на роботу й разом поверталися додому.
Незабаром народився синочок. Радості не було меж. Все в родині було добре. Але в один прекрасний момент, чоловік заявив, що йому набридло жити на маленьку зарплату водія швидкої. Сказав, що у нього є можливість влаштуватися водієм на автобус. Подумали і вирішили, що дійсно треба збільшувати сімейний бюджет. Я не стала перечити.
Так пролетіли довгі роки. Син уже подорослішав. А чоловік почав все рідше з’являтися вдома. Поїздка за поїздкою. Я почала обурюватися: «Хіба можна витримати таке навантаження? Куди начальство дивиться? Так і до аварії недалеко – ти ж перепрацьовуєш і втомлюєшся». Якби я тоді знала, що за моєю спиною мій чоловік вже давно зустрічається з іншою жінкою.
Ця новина була для мене як грім серед ясного неба. Вона працювала на ринку – торгувала речами. Частенько їздила в обласний центр за покупками на його автобусі. Продавці – народ сміливий, зухвалий, палець в рот не клади. Ось і попався мій чоловік на її гачок. Через якийсь час він зібрав свої речі і пішов до неї. Було боляче і прикро. Шукала привід побачитися і поговорити. Але все було марно. Прийняла рішення про розлучення. Прізвище залишила його.
Минуло п’ять років. Він живе в тій родині, а я залишилася одна. Щаслива, що поруч зі мною син, невістка майбутня. Чоловік навіть з сином перестав спілкуватися. Не розумію, як так можна? Ми ж стільки років разом прожили! Іноді це викликає в мене смуток. Мені вже не 25. Далі тільки гірше. Все-таки проходити це все удвох не так гірко було б. Буває, у моїй голові закрадається думка про те, що чоловік ще повернеться. Я, напевно, пробачила б і прийняла його. Але розумію, що цього не буде. Ось як відпустити цю образу? Як змиритися зі своїм становищем?
Що порадите жінці?
Чи правильний вибір вона зробила?