— Та нічого такого не сталося, у тебе ж сьогодні вихідний, можеш приготувати щось нове!

Йду до сміттєвого відра — а воно набите вщерть. У сміттєвих пакетах я впізнала всі свої старанно приготовані страви: котлетки, салати, качку, навіть торт! Стоїть моя свекруха, п’є каву, наче нічого й не сталося. Я питаю:

— А де вся їжа?

Вона, з найспокійнішим виглядом, каже:

— Я все викинула. Вчорашнє їсти не можна, це некорисно. Тобі треба своїй родині готувати свіже.

Киплю вся! Слів нема просто. одні емоції. Сьогодні я сказала чоловіку і його мамі, щоб її тут у квартирі духу не було. Таке, як вона вчудила, ну це вже на голову не налазить.

Учора у мене був день народження. Хоч будній день, але вирішили влаштувати святкову вечерю. Прийшли мої батьки, свекруха, яка зараз гостює у нас і збиралася залишатися до Нового року, і куми.

Посиділи гарно: я тиждень до цього готувалася, як на весілля.

Заготовила всього: котлетки з двох видів м’яса, фаршировану рибу, два салати — класичний “Олів’є” і “Цезар”, нарізала тарілки з сирів і ковбасок, зробила запечену качку, картопляну запіканку, і навіть холодець.

На десерт — торт “Наполеон” і ще маленькі еклери. Все було продумано до дрібниць, бо я розуміла: понеділок, народ прийде голодний, і я хочу, щоб усі були ситі й задоволені.

Після застілля, звісно, залишилося купа їжі. Ми ж не з’їли навіть половини! Я подумала: прекрасно, тепер у нас є запас харчів на цілий тиждень.

І дітям на сніданок, і чоловіку на тормозки, і сама можу не стояти півдня біля плити. Все було ідеально, але – лише до цього ранку.

Прокидаюся я о 6:30, думаю — зараз зварю каву, приготую дітям щось легеньке до школи, а чоловіку запакую залишки. Відкриваю холодильник, а він порожній.

Абсолютно! Навіть контейнерів немає. У мене очі на лоба, і перша думка — хтось нас пограбував. Але ж усе інше на місці: телефон, гаманець, навіть цукерки на столі лежать.

Йду до сміттєвого відра — а воно набите вщерть. У сміттєвих пакетах я впізнала всі свої старанно приготовані страви: котлетки, салати, качку, навіть торт! Стоїть моя свекруха, п’є каву, наче нічого й не сталося. Я питаю:

— А де вся їжа?

Вона, з найспокійнішим виглядом, каже:

— Я все викинула. Вчорашнє їсти не можна, це некорисно. Тобі треба своїй родині готувати свіже.

У мене аж руки затрусилися. Я їй:

— Мамо, ви серйозно? Ви все викинули?

А вона так спокійно:

— Звісно. Хто ж їсть розігріте? Це ж шкідливо для здоров’я. Та й виглядало вже не так апетитно, і в холодильнику запахи так собі і і це мягко кажучи.

Я ледь не луснула на місці. Я витратила тиждень свого життя, купу грошей і сил, щоб усе це приготувати, а вона все взяла і просто викинула!

Торт, який я пекла дві доби, бо, бачте, “свіже треба”. І це при тому, що сама вона з’їла три порції качки й дві тарілки “Олів’є”!

А потім мама чоловіка видала шедевральну фразу:

— Та нічого такого не сталося, у тебе ж сьогодні вихідний, можеш приготувати щось нове.

Це вже було занадто. Мій чоловік, який щойно прокинувся і зайшов на кухню, навіть слова сказати не встиг, як я видала все, що думаю:

— От і готуйте разом із мамою, бо я більше нічого робити не буду! Ще раз щось подібне побачу, і її тут духу не буде!

А свекруха така:

— Як це мене тут не буде? Я ж на свята залишаюся.

— Ні, не залишаєтесь. Бо тут мої правила, а не ваші “свіжі страви”.

Женя мовчав і тільки очима бігав між нами двома. Я його теж не пожаліла:

— А ти що? Тобі нормально, що твоя мама викинула їжу на тиждень?

Він щось почав мимрити про те, що “мама хотіла, як краще”, але я йому відразу сказала:

— Якщо хочеш новорічні свята провести разом із мамою, то йди, винаймай їй квартиру. Бо тут її не буде.

Свекруха обурилася:

— Це що, заборона?

— Так, заборона. Поки ви жили в нас, я терпіла багато, але це вже межа. Мій холодильник — це моя територія, і мої правила порушувати не можна!

Чоловік намагався якось помирити нас, але це було марно. Свекруха пішла в кімнату, почала збирати речі, обурюючись, що я “негостинна”. А я їй услід:

— Якщо гостинність означає, що я маю мовчати й готувати вам свіже за свій рахунок на кожен прийом їжі, то краще буду “негостинною”.

Отак у мене день почався. Холодильник порожній, настрій вщент, а попереду — ще цілий день турбот. І готувати таки щось для родини прийдеться.