Весь минулий рік сестра чоловіка позичала у нас гроші. То 20 тисяч гривень, то 5. Загалом вона нам зараз повинна 40 тисяч. У них троє дітей і, звичайно, їм важко, ремонт у квартирі роблять.

Але коли вони запросили нас на Різдво, у них стіл просто ломився такими шикарними наїдками, яких ми навіть у житті не бачили.

Ми з чоловіком довго вагалися, чи йти, бо ситуація була, м’яко кажучи, незручною. Я навіть жартувала:

– Може, вони на ці гроші якраз і накрили стіл?

Чоловік лише зітхнув:

– Та йдемо, що вже тепер. Хай це буде святковий вечір. Тільки про гроші поки не будемо заводити розмову.

Ми прийшли, нас зустріли з обіймами. Сестра чоловіка, Оля, радісно заговорила:

– Як добре, що ви прийшли! Без вас свято не те.

Коли ми сіли за стіл, я ледь не втратила дар мови. На столі – фарширована риба, червона ікра, качка з яблуками, навіть устриці! А ще торти, десерти й інші делікатеси. У мене мимоволі вирвалося:

Подарункові кошики

– Ого, скільки всього! Це ви спеціально для свята так постаралися?

– Ну звісно! – засміялася Оля. – Що ж це за Різдво без розмаху?

Чоловік якось ніяково подивився на мене, а я – на нього. І тут сталося те, чого я взагалі не очікувала. Посеред вечері Оля раптом сказала:

– Дякуємо вам за такий чудовий подарунок. Сподіваємося, ви нам ті гроші пробачите й подаруєте.

Я ледь не поперхнулася компотом, чоловік почервонів, як буряк. У кімнаті запанувала незручна тиша, яку перервала молодша донька Олі, яка голосно сказала:

– Мама, а можна мені ікру ще покласти?

Після цього Оля заговорила, ніби нічого й не сталося. Якимось чином вечеря продовжилася, але я все думала, як реагувати.

По дорозі додому я не витримала:

– Ну і нахабство! Це як узагалі розуміти? Запросити нас, влаштувати бенкет на весь світ і ще й гроші списати хочуть?

Подарункові кошики

Ігор мовчав. Потім тихо промовив:

– Це ж сестра. Їм важко, сама знаєш.

– Та мені теж не легко! Але я ж працюю, економлю!

Далі пішли буденні суперечки, де кожен тримав свою сторону. Але через два дні сталася історія, яка розставила все на свої місця.

Оля випадково надіслала мені не те голосове повідомлення. У ньому вона розповідала подрузі, що не збирається нічого повертати, бо “все одно їм буде незручно нагадувати”.

Я довго думала, як реагувати. Але коли ми знову зустрілися, я спокійно подивилася їй в очі і сказала:

– Оля, я випадково почула, що ви думаєте про наші гроші. Давайте так: ви будете чесними зі мною, а я – з вами. Якщо не можете повернути зараз – скажіть. Але пробачити й подарувати я їх точно не можу.

Оля знітилася, щось почала виправдовуватися, але, здається, зрозуміла, що перегнула палицю. Сказала, що після свят вони почнуть віддавати потроху.

Я хотіла взяти з неї розписку про борг в 40 тисяч гривень, але все таки не схотіла повністю зіпсувати стосунки. Поки що повірила знову.

Але знаю вже точно, якби так не було, а ця історія навчила мене одного: завжди чітко встановлювати межі, навіть з родичами. Бо коли межі стираються, завжди хтось когось використовує.

Як гадаєте, чи віддасть нам зовиця цей борг?