Вони захищають нашу землю, право на життя і свободу, віддають найдорожче майбутнє. На війні загинув воєнний фотограф і оператор, військовослужбовець Збройних сил України з Івано-Франківська Руслан Ганущак.

Про це повідомила на своїй Facebook-сторінці прессекретарка Івано-Франківського обласного ТЦК та СП Наталія Коцкович. Це був її друг.Загинув мій друг. Руслан Ганущак — це людина-легенда, і я хочу, щоб про його працю заради перемоги знали всі”, — написала КоцковичРуслан, відомий за позивним “Остап”, розпочав свою діяльність як воєнний оператор у 2014 році, будучи бійцем батальйону “Азов”. Він став одним із документалістів війни на Донбасі, фіксуючи злочини російських військових у Широкиному, Гранітному, Бердянському, Лебединському та Мар’їнціЙого роботи, включно з фільмом про грузинських добровольців “Брат за брата”, були представлені у США, Британії та інших країнах світу, привертаючи увагу до боротьби України за свободу. Також він був гідом воєнного кореспондента “Los Angeles Times” Сергія Лойка.У 2016 році Руслан Ганущак зняв документальний фільм про війну на Донбасі “Два дні в Іловайську” – про те, з чого починався Іловайський котел.

У 2022 році, вже як військовослужбовець 92-ї механізованої бригади ЗСУ, Руслан продовжував свою місію — через фото й відео показувати світу правду про війну. Рік тому в Івано-Франківську відбулася виставка його світлин, що стала свідченням його унікального таланту.

“Україні бракуватиме його. Він міг ще багато зробити для нашої перемоги”, — написала Коцкович.

Воєнний журналіст Андрій Цаплієнко також ділиться спогадами про Руслана Ганущака:

“Сьогодні на війні загинув мій друг. Дуже близький. Надійний. Людина неймовірно світла. Наповнена талантом, добром і бажанням змінити світ на краще. Руслан Ганущак. Оператор. Режисер. Боєць.

Ми подружились з ним, коли він був в “Азові”. Це Руслан підняв прапор на вишці над відбитою в ворога територією в селищі Широкине під Маріуполем. Ми працювали в одному ритмі й думали однаково. Ми тримались одних і тих же цінностей, що не заважало нам сперечатися. Ми робили сюжети так, щоб нікого наша війна не залишала байдужим. У нас були свої коди і свої прислів’я.

“І настане день, коли мільйони скажуть Героям Слава! А Пінк Флойд заспіває “Червону Калину”, – так ми казали. “Хочу з тобою працювати”, – сказав мені Руслан, коли почалась повномасштабна. – “Хочу бути корисним”.

Нас разом накрило РСЗВ в Анисовому під Черніговом. І він перший крикнув “Лягай!”, коли зашелестіли ракети. Врятував, по суті, всіх, хто був поруч. Наша машина була вся в дірках, як решето. І мене теж зачепило. Та, якби не Руслан, все могло бути значно гірше. А коли я ліг на операцію, Руслан сказав мені: “Не хочу ні з ким, крім тебе, знімати. Піду служити”. І пішов до 92-ї бригади.

Він все робив так, нібито від його роботи щось мало змінитися. На краще. Він завжди намагався розібратися в тому, що хотів знати. Він мав золоті руки. Він був глибокою людиною, бо бути поверхневою його не влаштовувало. Він ліз в саме пекло не тому, що був “адреналінщиком”, а тому, що хотів знати все про цю війну, бачити її впритул і бачити тих людей, які тримають Україну”, — написав Цаплієнко.

14 квітня Руслану Ганущаку мало виповнитися 55 років.