Я сиділа в нашій вітальні, на душі так важко було, як ніколи раніше до того.

Мені подруга розповіла правду, про яку вона знала давно, та не могла наважитися мені сказати, а тепер зрозуміла, що не має права мовчати саме тоді, коли її саму покинув чоловік і пішов до іншої.

Виявляється, що мій чоловік, Олексій, п’ять років тому почав стосунки з іншою жінкою. Я дізналася про це випадково, коли знайома з роботи розповіла, що дізналася, що мій чоловік купив якусь квартиру, про яку я й гадки не мала.

Та квартира, яку Олексій нещодавно купив. Купив для неї, своєї іншої жінки.

Слова на папері все пливли перед очима. Як це могло статися? Як я, його вірна дружина, могла не помітити, що щось не так?

Вся наша родина, наші діти, наші плани. Все було спільним. Я піклувалася про дім, готувала, вчила дітей, доглядала за ним, і не раз влаштовувала затишні вечори, де ми разом сміялися і мріяли.

А тепер дізналася, що весь цей час він був з іншою. Більше того, він не просто проводив з нею час, а й підтримував її фінансово, купував їй подарунки, давав гроші на побут.

Моя перша думка була: «Як так сталося?» Моя душа не могла прийняти цієї реальності.

Олексій ніколи не давав мені зрозуміти, що у нас щось не так. Кожного дня він приходив додому, вітав мене і дітей, іноді, правда, пізно, але ж я звикла до його робочих годин.

І ніколи, здається, не було жодної підозри. Все це здається якоюсь незрозумілою помилкою, неправдою, яку я не могла б сприйняти, якби не ця газета і папери.

Прочитавши цей лист, я зрозуміла, що це не просто помилка. Олексій з нею був не один рік. Він брав на себе зобов’язання, які я, напевно, ніколи не дізналася б, якби не випадок.

Я все це дізналася пізно, і тепер моя душа була спустошена повністю. Він сказав мені, що не хоче залишати мене, бо я — хороша господиня, добра мати, зразкова дружина.

Чоловік начебто все це робив через зобов’язання, бо не хотів кидати мене і дітей. Але як же все це можна було весь час приховувати від мене?

Як можна було мені не помітити, що я не єдина у його серці?

Тепер я розуміла, що все, що ми маємо, записано на нього. Квартира, автомобіль, дача — все це його власність. Чи є у мене шанс на щось при розлученні, чи я просто залишуся з порожніми руками?

Не раз я думала про все це, про те, що зробити з цією ситуацією. Розлучитися? Та я не могла просто так розірвати все, що ми збудували за роки. Ми мали дітей, ми мали стільки спільних спогадів. Чи могла я тепер піти? І чи варто? Чи є у мене взагалі вибір?

Олексій був добрим чоловіком для мене завжди. Він був опорою, підтримкою, на яку можна було розраховувати. Але тепер я розуміла, що це все було просто ширмою якоюсь. Мені здавалося, що я знаю його, а тепер, тепер я не впевнена в ньому зовсім.

Кожен день я приходила додому і намагалася жити як раніше. Я готувала вечерю, займалася дітьми, ми разом сиділи за столом, сміялися, а в середині мене була пустка.

Якби ви тільки знали, як це важко — дивитися на нього і знати, що він мав іншу, що він купував їй подарунки, дивився на неї так, як колись на мене.

Я знала, що йому важко зізнатися в тому, що сталося, але це вже не мало значення. Я не знала, чи можна йому пробачити. І найголовніше — я не знала, чи хочу я це робити.

Олексій намагався виправдатися. Він сказав, що це була помилка, що це не мало значення для нього, що я — його справжня сім’я. Він стверджував, що все це сталося через те, що йому було важко з нами, він хотів мати собі відпочинок на стороні, що я стала віддаленою, а він не знав, як це виправити.

Чоловік запевняв мене, що це не було серйозно. Та як це можна назвати несерйозно, коли він і квартиру їй купив, і машину, і до цього часу допомагав їй з фінансами?

Мене переповнили почуття, які я не могла стримати. Я була розчарована. Усе те, на що я покладалася, на що я працювала, стало порожньою оболонкою.

Я відчувала, що настала якась безвихідь для мене одна, бо не знаю, як діяти далі.

Розлучитися? Та що тоді буде з моїм життям, з нашими дітьми? Я зараз не працюю, адже завжди займалася сімейними і домашніми справами, все це було на мені.

Мені потрібно було знайти вихід із цієї ситуації, але що я могла зробити? Як сказати дітям правду? Як жити далі, коли все, чим я жила, стало вже таким неважливим?

Рідні мені радять не спішити, бути мудрішою і зберегти сім’ю. Але чи зможу я повернути все на свої місця?

Чи знайду я силу, щоб піти, чи залишити його поруч і просто прийняти це все? Що буде далі? Чи є ще шанс для нас а щасливий шлюбі?