Ой, люди, порадьте щось… Бо я вже не знаю, як далі бути. Душу свою вам відкриваю, бо більше нема кому.

Життя таке заплутане, що аж голова кругом іде. Пишу сюди, бо вже душа не витримує, а виговоритися треба. Може, хтось порадить щось путнє, бо я сама не знаю, як бути.

Колись я думала, що життя моє буде просте й зрозуміле. Вийшла заміж шість років тому, переїхали ми з чоловіком у будинок, який тоді більше на звалище скидався. і ми з чоловіком потроху наводили лад. Та от тоді і почалася моя історія…

Приїхала до нас сестра мого чоловіка зі своїм хлопцем – допомогти зі сміттям. І як тільки я його побачила, серце моє наче зупинилося. Він був такий… ну, ви розумієте, як то буває. Красивий, впевнений у собі. Йому всього 27 років . Ну, думаю, побачила й забула. Але ж ні… Через кілька місяців він написав мені повідомлення. Каже, що закоханий у мене з першого погляду. І що ви думаєте? Я теж уже не могла його з голови викинути.

Почали ми зустрічатися таємно. Знаю, це гріх, це неправильно, але серцю ж не накажеш… І з того часу все в мене пішло шкереберть. З чоловіком наші стосунки почали псуватися – то сварка, то мовчання. А тоді ще й донечка народилася. Малятку вже чотири рочки має, і хоч чоловік нічого не підозрює, я-то знаю, що вона не від нього…

Той чоловік – мій коханець – сказав, що завжди буде поруч, якщо я чи донька будемо його потребувати. Але що далі? Ми ж обоє розуміємо, що наші стосунки – це дорога в нікуди. Я не раз казала йому: “Давай закінчимо це все”, а він ні в яку. Каже, що любить мене. А я? Я сама не знаю, що відчуваю.

З чоловіком у нас давно вже нічого нема – ні любові, ні тепла. Але я тримаюся за цей шлюб заради дітей. Не хочу їм життя ламати. І ще боюся: а раптом той мій коханець просто грається зі мною? Раптом його почуття – то лише слова?

Ой, люди добрі, сиджу між двома вогнями і не знаю, куди податися. Розлучитися? Але як це зробити? Чи залишитися й терпіти далі заради дітей? Чи ризикнути й спробувати бути щасливою з тим чоловіком? А може, взагалі залишитися самій?