Пам’ятки Київщини

Михайлівський Золотоверхий монастир — одна з найвизначніших архітектурних та духовних пам’яток Києва і України. Він розташований у самому серці Києва, на Михайлівській площі, і є символом української духовності та національної ідентичності. Головним храмом обителі є однойменний собор, що слугує катедральним храмом Православної церкви України.

Історія монастиря

Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир у Києві має багатогранну історію, що сягає часів Київської Русі. За думкою окремих істориків, перший монастир св. Димитрія було збудовано в середині 1050-х років за князя Ізяслава Ярославича. Проте справжнім розквітом обителі став початок XII століття, коли його син, князь Святополк II Ізяславич, збудував нову церкву на честь свого небесного покровителя — архангела Михаїла.

Церква, закладена 11 липня 1108 року, стала символом перемоги князя Святополка над половцями. В ній також зберігалися привезені з Візантії мощі святої великомучениці Варвари, які принесла до Києва його дружина, дочка імператора Олексія І Комнина. Храм служив родовою усипальницею князів Ізяславичів.

У 1240-х роках монастир зазнав руйнувань під час монгольської навали, але вже наприкінці XV століття був відроджений і перейменований на честь св. Михаїла. У XVI столітті монастир пережив кілька перебудов і став одним із найбагатших духовних центрів України.

У XVII столітті монастир став ареною релігійної боротьби. У 1612 році його намагалася захопити греко-католицька церква. Спроба встановити унійну владу викликала протест козаків, що призвело до трагічних подій. Згодом, за митрополита Йова Борецького, монастир став резиденцією відновленої православної митрополії, зміцнивши позиції Київської православної церкви.

У XVII-XIX століттях монастир продовжував розбудовуватися. Зокрема, за сприяння Богдана Хмельницького в 1655 році було позолочено бані церкви архангела Михаїла. У XVIII столітті споруджено трапезну церкву Іоана Богослова, а в XIX-XX століттях сформувався комплекс келій, корпусів для прочан та готелів.

Свято-Михайлівський Золотоверхий монастир вистояв у буремні часи та став свідком величі, трагедій і відродження Києва. Сьогодні це не лише духовний осередок, а й місце, що зберігає пам’ять про багатовікову історію українського народу.

Знищення Михайлівського Золотоверхого собору

У 1922 році більшовики ліквідували Михайлівський монастир, а на початку 1930-х років, з перенесенням столиці УРСР до Києва, було ухвалено рішення про знищення собору. Уряд планував побудувати на його місці адміністративний центр. У 1934 році оголосили конкурс на цей проєкт. Із чотирьох поданих проєктів лише архітектор Йосип Каракіс запропонував зберегти собор і пам’ятник Богдану Хмельницькому, але перемогу здобула ідея Петра Юрченка, яка передбачала знесення святині. Зрештою, новий конкурс у 1934 році виграв проєкт Йосипа Лангбарда, однак рішення про демонтаж собору ухвалили ще до оголошення результатів.

Протистояти знищенню святині намагалися видатні мистецтвознавці, серед яких Микола Макаренко і Дмитро Айналов, але їхні зусилля виявилися марними. Макаренко, який відмовився підписати акт на знесення, незабаром був репресований.

Попри офіційну позицію, яка трактувала знесення як необхідність для розвитку столиці, збереження культурної спадщини мало своїх противників. Зокрема, Олександр Довженко відкрито підтримував демонтаж, вважаючи, що монастир віджив свій час.

Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіницю та частину інших споруд монастиря знесли у 1934–1936 роках. Перед демонтажем провели дослідницькі роботи: мозаїки та фрески собору перевезли до музеїв інших країн. Зокрема, мозаїчну композицію «Євхаристія» перенесли до Софійського собору, а фрагменти смальтового розпису – до Лаврського заповідника.

Попри плани створити Урядовий центр, будівництво так і не завершили. У роки Другої світової війни частину фресок було вивезено до Німеччини. Унікальні фрагменти мозаїк і фресок нині зберігаються у Софійському соборі.

Відновлення собору

У 1988 році, з нагоди 1000-річчя Хрещення Київської Русі, біля трапезного храму зруйнованого Михайлівського Золотоверхого собору встановили монумент Пам’ять (Жертвам за Віру). Скульптор Євген Прокопов присвятив цю роботу собору, знищеному в часи комуністичного режиму.

Одним з головних ініціаторів відбудови собору став письменник Олесь Гончар. На його честь 17 травня 2011 року на будівлі собору відкрили меморіальну дошку.

У 1990-х роках Українська православна церква Київського патріархату розпочала збір коштів на відновлення собору. Втім, фінансів вистачило лише на початкові дослідження. Унікальну пам’ятку українського бароко неможливо було відбудувати без державної підтримки. У відповідь на численні звернення громадськості, 9 грудня 1995 року президент Леонід Кучма підписав указ, який проголосив відбудову Михайлівського Золотоверхого монастиря загальнодержавним пріоритетом.

Роботи з відновлення розпочалися в середині 1990-х. У 1997 році на Економічній брамі монастиря встановили меморіальну дошку з бюстом Миколи Макаренка — єдиного вченого, який свого часу відмовився підписати акт на знесення собору.

Першою відновили дзвіницю, створену у стилі українського бароко, яка повторює свій первісний вигляд. Його відкриття відбулося на День Києва у 1998 році.

У лютому 2001 року до України повернули чотири фрагменти фресок XII століття, які зберігалися в Ермітажі. У 2004 році Міністерство культури Росії ухвалило рішення передати ще сім фресок. Осінню 2004 року завершили передачу цих унікальних артефактів.

Головним архітектором проєкту відтворення Михайлівського Золотоверхого собору став Юрій Лосицький. Над відновленням розписів інтер’єру працювали видатні українські митці, зокрема Олександр Бородай.

Монастир у сучасності

У серпні 2015 року на мурах Михайлівського Золотоверхого монастиря з’явилася Стіна пам’яті загиблих захисників України. Цей меморіал вшановує героїв, які віддали своє життя, захищаючи незалежність і суверенітет України.

15 грудня 2018 року, після історичного Об’єднавчого собору українських православних церков, монастир перейшов у підпорядкування новоствореної Православної церкви України (ПЦУ). Наступного дня митрополит Київський і всієї України Епіфаній відслужив у соборі першу літургію як предстоятель ПЦУ.

9 грудня 2020 року у Варваринському приділі собору відбувся похорон видатного українського композитора та Народного артиста України Володимира Петровича Губи. Чин поховання очолив ієромонах Михаїл (Карнаух).

У 2020 році було завершено реставрацію дзвіниці, зокрема замінено дзвони, які є невід’ємною частиною архітектурного ансамблю монастиря.

4 лютого 2021 року братія монастиря на чолі з архімандритом Лаврентієм (Живчиком) відслужила похорон за тілом Сергія Владиславовича Проскурні, видатного українського театрального режисера.

У серпні 2021 року під час офіційного візиту до України на території монастиря, у митрополичому будинку, проживав Вселенський патріарх Варфоломій I. Його візит підкреслив важливість Михайлівського Золотоверхого монастиря як духовного центру України та місця єднання православного світу.

Як доїхати?

Михайлівський Золотоверхий монастир розташований у центрі Києва, неподалік від Михайлівської площі та Софійської площі. До нього зручно дістатися різними способами: Найближча станція метро – Майдан Незалежності (синя лінія). Вийшовши зі станції, підніміться вгору по вулиці Трьохсвятительській, і ви опинитеся на Михайлівській площі. Монастир видно з площі.

Також є можливість від Хрещатика (центральної вулиці Києва) піднятися до Європейської площі, а звідти – вздовж Володимирського узвозу до Михайлівської площі. Це близько 10-15 хвилин прогулянки.

Читайте також: Пам’ятки Київщини: Золоті ворота у Києві

Фото: з відкритих джерел

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.