Однак прізвище Пипський там практично не зустрічається. Чи не єдиний виняток – записи про “бабу” (повитуху, акушерку, жінку, яка прийняла пологи) Єву Пипську. Зараз у Нижанковичах Пипські проживають, принаймні від другої половини ХХ століття.

Українці Мальгович належали до греко-католицької парафії у с. Германовичі. Відповідно запис про народження Григорія мав би бути у метричній книзі цієї церкви.

Ці метричні книги зберігаються в Уряді цивільного стану в Перемишлі. Однак, вони є лише за 1879-1886 та 1906-1907 рр. Прикро, але за роки, у які народився Григорій Пипський метричні книги не відклались. Відтак перевірити відомості про його народження у Мальговичах можливості немає.

Є спогади сина сусідки Пипських у Мальговичах Омеляна Ноджака, що мама Григорія – Текля – була полькою з походження. А, отже, є сенс пошукати метричний запис про народження у метричних книгах костелу, до якого належали Мальговичі.

З рідного роду публікацій є інформація, що Пипський навчався в українській гімназії у Перемишлі. Ці повідомлення підтверджуються “Звітами дирекції ц. к. гімназії з руським викладовим язиком в Перемишлі”, зокрема, за 1912-1913 рр., у якому зазначено, що Григорій Пипський навчався у V.a. класі гімназії.

Обкладинка “Звіту дирекції ц. к. гімназії з руським викладовим язиком в Перемишлі”

У Державному архіві в Перемишлі збереглись документи цієї української гімназії. Серед них – книга під назвою “Головний каталог”.

“Головний каталог” є збірником анкет гімназистів з інформацією про ім’я та прізвище, дата та місце народження, регіон походження, віросповідання та рідну мову, відомості про оплату за навчання чи звільнення від неї, стипендію, особливості вступу до гімназії учня, ім’я, прізвище, стан та місце проживання батька або матері, опікуна та відповідального надзирателя, річні оцінки та кількість пропущених занять.

Саме з цих документів можемо встановити точну дату народження Григорія Пипського – 16 січня 1896 року. Та місце народження і мешкання – Мальговичі. Ім’я батька – Іван.

Анкета Григорія Пипського з “Головної книги” української гімназії у Перемишлі

Залишається лише визначити календарний стиль цього запису. Та й записів у греко-католицьких метричних книгах в Австро-Угорщині у цілому.

Загалом питання збереження юліанського стилю було одним із основних у дискусіях при створенні греко-католицької церкви наприкінці XVI століття.

Церква відрізнялась від римо-католиків, зокрема, і календарем. Це була важлива частина греко-католицької та руської (української) ідентичностей в Галичині.

Водночас існували інструкції для священників, які регламентували ведення метричних книг за григоріанським стилем.

До того ж, у випадку із “Головною книгою” української гімназії у Перемишлі ми маємо справу із офіційними документами. А вони мусили би бути датовані за григоріанським стилем.

Тож 16 січня – це за григоріанським (новим) стилем. У бій під Крутами Григорій пішов через два тижні після свого 22-річчя.

На цвинтарі у Мальговичах є могила Івана та Теклі Пипських

джерело: apokryfruski.org

До 20-річчя бою під Крутами українська молодь у Перемишлі задумала організувати заходи. Виник спеціальний комітет, до якого серед інших увійшли Василь Нагайський, Володимир Загайкевич та Іван Барицький.

Запланували урочисту ходу, академію і, найголовніше, – встановити пам’ятник Григорію Пипському у його рідному селі Мальговичі.

Коштів на пам’ятник звісно ж не було. Тож вирішили видрукувати листівку з фотографією Григорія та продавати її, а виручені кошти витратити на будівництво пам’ятника.

Поштівка з портретом Григорія Пипського, 1938 рік

Джерело: Ігор Чудійович

Друк профінансував Іван Барицький. У кредитному товаристві “Українська щадниця” відкрито рахунок 144-755, на який мали надходити кошти на будівництво пам’ятника.

Маємо також скан іншої світлини Григорія Пипського. Ймовірно, ця фотографія існувала у кількох примірниках. Перший – у родині племінниці нашого героя-крутянця, яка передала її у 1990 році директору школи у Нижанковичах Ярославу Дмитерку. А той уже передарував одному із викладачів Львівського університету.

Другий примірник був в Омеляна Ноджака, який передав фото тому ж таки професору-журналісту зі Львова.

А третій примірник зберігався в Ігоря Ткаченка – нащадка власників квартири у Києві, в якій проживав Григорій Пипський під час навчання в Другій українській гімназії імені Кирило-Мефодіївського товариства.

Світлина Григорія Пипського. Дата – невідома. Місце зберігання – невідоме

Вочевидь, якась із цих фотографій і була оцифрована і наразі є легкодоступною в Інтернеті, але без належної атрибутації.

У неділю, 30 січня 1938 року Германовичі потопали у синьо-жовтих кольорах. Усе село було удекоровано українськими національними прапорцями. А біля церкви майоріли дві великі фани, теж синьо-жовті. Восьмеро польських поліцейських поважно походжали селом.

У храмі відбулось урочисте богослужіння за участі аж трьох священників: декана Івана Сендзіка, містодекана Михайла Мельника та парафіяльного священника Василя Сушка.

Після відправи частина людей пішла до хати батьків, де “зложили стареньким сивоволосим батькам крутянського героя подяку”.

Свято продовжилось у читальні “Просвіти”. Півтори тисячі людей зійшлись послухати виступ українських хорів. Виголосив промову очільник “Просвіти” у Перемишлі Євген Стахів. Завершилося свято промовою адвоката Миколи Хробака. А насамкінець присутні в єдиному пориві заспівали “Ще не вмерла …”.

За непрямими, переказаними іншою особою, спогадами Ярослава Дмитерка кошти на пам’ятник Григорію Пипському у його рідному селі зібрати вдалось і пам’ятник таки з’явився. Але після Другої світової війни нібито був зруйнований.

Ця інформація з’явилася завдяки Станіславу Стемпеню – за пошук документів в Державному архіві та Уряді цивільного стану у Перемишлі, Галині Басарі-Тиліщак – за допомогу в опрацюванні джерел та Ігорю Чудійовичу – за надіслану фотографію листівки з портретом Григорія Пипського.

Читайте також: я бачив як убили батька, – кричав син загиблого українського військового, якого розстріляли російські окупанти