Ось як згадує про нього Михайло Маслій.

Ми часто спілкувалися по телефону, рідше бачилися, жили ж у різних містах. «Як ви там, без мене, Романе Михайловичу?» «Все, Михасю, добре, якби не СКС!» І неодмінно додавав — «Як любила казати моя бабця: «Oj, nie udała się Panu Bogu starość…»

Любив вислів свого Батька «Carpe diem» (з латини — «лови мить»…), ці два слова й висічені на родинному гробівці Лемехів батька і сина —на Личаківському цвинтарі…

Саме від нього понад два десятиліття почув цю незвичну, проте правдиву народну абревіатуру СКС — Старість, Курва, Старість…

Його вижили з рідного телебачення, якому вірою і правдою служив майже п’ять десятиліть. Не знайшлося бодай одного розумного, який би прийняв Соломонове рішення: таких одиниці, їх треба берегти! Могли, до прикладу, давати читати програму передач. Навіть та хвилина в ефірі продовжила б йому життя. Могли запросити на стадіон «Україна», щоб оголошував склади команд, своїм впізнаваним тембром сповіщав би про авторів забитих голів, про заміни гравців…

Його любили за українську мову, за той педантизм у деталях — любові до рідного, до праці задля рідного народу, був законодавцем мод, мав не тільки еталонний голос, а й одяг, манери. На нього рівнялися, він йшов наввипередки часові.

Ще живі ті, хто пам’ятає, як Лемеха мав перший «мобільний (тоді, в 1970-х ще й слова такого ніхто не знав) у своїх «Жигулях». Мабуть, ще був і провидцем, возив телефонну трубку в авті з огризком шнура, час від часу, брав її в руки. Народ вірив, що легендарний диктор розмовляє з машини по телефону! Йому вірили!!!

Роман Лемеха: «Не Львів мене зрадив, а лише один–два львів’янина… Мене ”пішли” з обласного телебачення, і я вимушений був піти. Це було у липні 2006 року.

44 роки я чесно і вірно служив рідному містові, області, краю, державі. Я був першим із телевізійних дикторів в Україні, хто отримав почесне державне звання — заслуженого артиста…

І я був єдиним диктором в Україні, який не був членом комуністичної партії. Дивна річ, мене комуністи носили на руках, вони ж дали і звання. Львівщиною керував Яків Погребняк, який також мене шанував. Його підпис і його позиція вирішили все. На рідній студії було таємне голосування. Зі 150 присутніх за мене проголосували 148 чоловік…»

Любимо. Шануємо. Пам’ятаємо. Молимося…

Світла і Вічна Пам’ять…

Рідне телебачення йому часто снилося. Нічого дивного: найкращі роки і найкращі життя корифея залишилися там — на Високому Замку… Було б добре вже й про меморіальне увічнення подумати… Якщо ще там залишилися вдячники…

Бодай один…