Моєму синові 14 років.

З самого дитинства він не міг всидіти на місці.

Під час домашніх завдань вставав кожні дві хвилини, у школі розкручував ручки, лінійки — все, що потрапляло до рук.

«Він неуважний».
«Не може зосередитися».
«Може, варто подумати про ліки?»

Завжди одне й те саме. І майже ніколи — фраза:

«А раптом його мозку просто потрібно рухатися, щоб думати?»

Його руки ніколи не зупинялися.

Клацання, рухи, деталі від ручок на парті.

Я купувала антистрес-іграшки, але їх або ламали, або забирали в школі.

Аж поки випадково в одному додатку я не натрапила на майстра, який робив спеціальні олівці для підлітків з СДУГ.
Звичайний олівець — але з маленьким гвинтом, який можна тихо крутити вперед-назад.
Рука рухається — думка працює.

Я написала йому одразу.
Він відповів і розповів про свого племінника з такою ж особливістю.

Через два тижні цей олівець був у нас вдома.

Простий. Маленький. Геній у деталях.

Перший день у школі з цим олівцем — і син уважно просидів увесь урок математики.
Жодних розкручених ручок.
Жодних зауважень.
Лише тихий рух гвинта — вгору-вниз — поки він розв’язував задачі.

Вчителька написала мені й запитала, де ми його взяли.
А майстер відтоді почав робити такі олівці для багатьох інших дітей, схожих на мого сина.

Бо ні — не всі навчаються, сидячи нерухомо.

Декому просто потрібно рухати руками, щоб навести лад у думках. 💙

Джерело