Середнього віку львів’яни добре пам’ятають палац спорту “Трудові резерви”, що знаходився та й нині це також спортивний комплекс існує на вулиці Стуса і колись був добре відомий об’єкт на кінцевій трамваю N  4. 

Однак історія цієї будівлі колись починалася зовсім з іншим призначенням. Про її історію розповів Гриць Совків.

У міському просторі Львова окресленому вулицями Снопківською, Свенціцького і Стуса, наче у бермудському трикутнику, загубилась від людського ока надзвичайно цікава й незнана для більшості львів’ян історія.

Мова йде про потенційний храм, який, врешті, став палацом спорту. Стінам святині, яку починали будувати в одній державі, довелося шукати місце і призначення в зовсім іншій державі.

На світлинах макет костелу отців місіонерів св. Вінсента де Поля.

10 травня 1921 року вони отримали дозвіл на будівництво костелу.

У перші десятиліття ХХ століття цей монаший орден відзначався особливою активністю у районі Софіївки, тому дозвіл став надзвичайною і довгоочікуваною подією. Перед тим монахи робили невдалі спроби отримати парафію при костелі св. Єлизавети, також цікавились костелом св. Софії, та навіть ділили його з представницями згромадження сестер Милосердя, проводячи там богослужіння.

Ділянку під храм виділили на вулиці Снопківській (тепер вул. Стуса), а на місці вірогідного будівництва ще у 1919 році встановили дубовий хрест висотою 10 метрів. Однак, даний процес аж надто затягнувся – виникали перешкоди, розглядалися різні можливі варіанти і ін. Навіть на сам конкурс було подано аж 20 проектів – тобто вивчати було що й вибирати було з чого.

Врешті, храм зводити почали, але аж у травні 1938 року – за проектом львівського архітектора Тадеуша Теодоровича-Тодоровсього. Костел планували на 5 тисяч осіб, він мав мати надзвичайно сучасний вигляд. До західного боку святині планували прибудувати домінуючу монументальну вежу.

Цей проект був дійсно унікальним та неповторним, а святині подібного типу у Львові на той час не було.

Щоправда, не так багато з запланованого вдалося реалізувати. Через початок війни будівельні роботи згорнулись .

До вересня 1939 року встигли вибудувати лише цокольний поверх, тобто нижню частину святині. Надалі, з перервами, роботи тривали до 1946 року. Нацистська окупаційна адміністрація підтвердила чинні будівельні дозволи, тому зберігалась надія, що храм буде добудовано. Однак, роботи відбувалися повільно, що цілком логічно для воєнного часу.

До того ж, до міста повернулися інші окупанти. Монаший орден відбув зі Львова в Польщу, будівництво храму визнали недоцільним. Врешті, недобудований костел взагалі закрили.

У 1950-х роках там був винний склад.

Характерно, що хоч святиню так ніколи й не добудували у початковому її задумі та значенні, але 20 липня 1941 року стіни все одно освятили.

У 1972 році знову пригадали про колись закинутий недобудований храм. Відтак на основі цокольного поверху споруди почали будівництво палац спорту для товариства “Трудові резерви”.

На цокольному поверсі колишнього костелу постали вестибюль та басейн довжиною 25 метрів. На вищих поверхах розташовані спортивні зали.

Вже у період незалежності це приміщення стало палацом спорту “Гарт”.

Використано доступні в мережі джерела.