— Вітя, що будемо робити? Занадто рано. Анечці третій рік пішов, тільки відмовилася від памперсів. Та й я не встигла відпочити.

З одного декрету в інший, — засмучувалася Тетяна. — Анечка ще маленька, на руки проситься. Як я з животом буду її підіймати?

Нас стане четверо, а працюєш ти один. Може, почекаємо з другою дитиною? — запитала Тетяна і сама злякалася своїх слів.

— Ти що задумала? Викинь з голови. — Віктор суворо подивився на дружину. — Вибач, я винен, але ми впораємося, — сказав він уже м’якше. — Я знайду підробіток.

Якщо буде дівчинка, то взагалі проблем не бачу. Одягу після старшої повно залишилося. Навіть коляску купувати не треба.

Різниця між ними невелика, дружитимуть. А якщо хлопчик… — Віктор зробив паузу. — Подам заяву на розширення житлової площі, — посміхнувся він Тетяні.

На тому й вирішили. Анечку Тетяна любила і балувала. Як же, перша дочка, довгоочікувана.

Не могла відмовити собі, щоб зайвий раз взяти її на руки, притиснути до себе, поцілувати, навіть коли живіт став помітний.

Грішною справою сподівалася, що не виносить другу, яка надто поспішила з’явитися на світ, дитину, хоча навіть собі в цьому не зізнавалася.

Але природа розпорядилася інакше. Виношування протікало легко, в призначений термін в родині Макарових народилася ще одна дівчинка.

Коли її вперше принесли годувати, Тетяну трохи збентежив світлий пушок на маківці малятка. І Тетяна, і Віктор були темноволосими.

У Анечки теж волосся при народженні було зовсім чорним, але потім трохи посвітлішало. Може, у цієї навпаки, потемніє з часом, вирішила Тетяна.

Блакитноока і біленька дитина викликала вигуки захоплення у всіх, хто її бачив. Над ім’ям щасливі батьки особливо не мудрили, назвали Анфісою.

Ім’я досить рідкісне, у сестер будуть однакові ініціали. Батьки бачили в цьому якийсь єдиний їм відомий сенс.

Як так вийшло, що в одній родині народилися дві різні дівчинки, ніхто не міг пояснити. Анфіса відрізнялася не тільки від сестри, але і від батьків.

І чим старшою ставала дівчинка, тим різниця була помітнішою. Немов її випадково занесло до них якимось невідомим вітром.

Згодом волосся у неї дійсно трохи потемніло до світло-русявого відтінку. Спокійна і пухкенька, вона дивилася з цікавістю на світ своїми небесно-блакитними очима.

Мати притискала її до себе, цілувала і думала: «На кого ж вона схожа?» І зітхала. Знайомі дивувалися і задавали таке ж питання.

Чи то хтось із друзів накрутив чоловіка, чи то мати його запідозрила щось недобре, чи то Віктор сам засумнівався у вірності дружини, але одного разу він прийшов з роботи насуплений.

Довго мовчав, чим насторожив дружину, а потім зажадав від неї пояснень, звинувативши в зраді.

Пригадав, що до нього до Тетяни залицявся симпатичний блондин. Може, вона з ним зрадила йому? За старою пам’яттю?

А якщо не зраджувала, то дітей переплутали в пологовому будинку. Таке рідко, але теж трапляється.

— Ні з ким я тобі не зраджувала. Це наша дочка, ніхто її не підміняв, — плакала і виправдовувалася Тетяна, ображаючись на несправедливі і безпідставні підозри чоловіка.

Тепер подружжя сварилося щодня. Справа йшла до розлучення. Тетяна вирішила піти, навіть речі почала збирати. Тільки тут Віктор схаменувся.

Він любив дружину. Вона піде, забере дітей, і він залишиться сам. А цього він боявся. Він лише хотів з’ясувати правду.

Соромно ж щоразу чути слова подиву і вигуки: «В кого це вона у вас така біленька? Ні в маму, ні в тата…»

Віктору здавалося, що всі прямо бачать на його голові гіллясті роги. Тетяну вмовив залишитися, але попередив, що зробить тест на батьківство. Тетяна знову в сльози.

— Як я залишуся, якщо ти не віриш мені? Тест вирішив зробити. Так і Анечку заодно перевір, раптом її теж нагуляла. Давай краще відразу розійдемося.

Віктор власноруч зібрав у баночку слину молодшої дочки і волосся старшої, особисто відніс матеріал до лабораторії.

Довго мучив лаборантів питаннями, чи не можуть вони переплутати матеріали для досліджень, чи бувають помилки, чи може хтось підмінити матеріали або результат?

Його запевнили, що це неможливо. Віктор трохи заспокоївся.

Дівчатка чули сварки. Анфісі було чотири роки, але і вона розуміла, що мама і тато сваряться через неї.

А Аня прямо так і сказала:

— Ти мені не сестра, нам тебе підкинули. Через тебе мама з татом сваряться і хочуть розлучитися.

Анфіса розплакалася. Навіть мама, яка взяла дівчинку на руки, довго не могла її заспокоїти.

А Аня роздумувала, як позбутися сестри. Не буде її, батьки не будуть сваритися і не розлучаться.

Якось мама пішла в магазин, залишивши дівчаток одних, та затрималася. Батько був на роботі. Аня одягла сестру і запропонувала погуляти. Вона відводила Анфісу все далі від дому.

Прийшовши додому і не знайшовши дітей, Тетяна кинулася на вулицю, але у дворі дівчаток теж не було.

Сусідка з першого поверху бачила, як сестри кудись пішли. Але вона поспішала додому, ось-ось почнеться улюблений серіал, ні про що їх не запитала.

Оскаженіла мати бігала по дворах у пошуках дочок. Приїхав Віктор і теж підключився до пошуків. Наближався вечір, а дівчаток так і не знайшли.

Тоді зателефонували в поліцію. Через годину знайшли обох. Спочатку Анфісу. У відділок зателефонувала жінка і сказала, що у дворі плаче якась маленька покинута дівчинка.

Незабаром знайшли і Аню. Вона заблукала в темряві, не могла знайти дорогу додому.

Батьки так зраділи, що навіть не сварили дівчаток. Аня, звичайно, не зізналася, що хотіла кинути сестру подалі від дому.

Батьки знову сварилися. Тато звинувачував дружину, що залишила дочок без нагляду. А вона його, що зовсім не буває вдома.

А раптом вони потрапили б під машину або їх могли вкрасти на органи?..

Нарешті, батько отримав результати тесту. З них виходило, що він рідний батько Анфіси і Ані. Ніякої зради не було.

Йому пояснили, що так проявилися приховані гени. Навіть білі жінки іноді народжують темношкірих. Таким ось чином проявляються гріхи предків.

Поступово в родині відновився мир. Але Анфіса все одно відчувала себе зайвою.

Сестри не дружили. В Ані так і залишилася неприязнь до молодшої сестри. Коли сварилися, вона нагадувала Анфісі, що її ніхто не любить, і вона їй зовсім не сестра.

— Мені купують нові сукні, а ти мої старі доношуєш, тому що ти не рідна, — наводила вона незаперечний аргумент.

Анфіса плакала, але мамі не скаржилася. Аня часто її підставляла. Напакостить, а звинувачувала в усьому молодшу сестру.

— І в кого ти у нас така? Бери приклад з Анечки, вона сидить спокійно, не хуліганить, — зітхала мама.

Після таких слів Анфіса і вирішила, що скаржитися марно. Мама любить тільки Аню.

Анфіса сідала в куточок і закривала очі. Їй здавалося, що якщо вона себе не бачить, не бачить кімнати, то її тут немає.

Так вона ховалася від маминих осудливих очей, від несправедливості Аніних слів.

Аня першою закінчила школу, але вступати до інститутів не стала. Навіщо красивій дівчині вчитися?

На танцях вона познайомилася з хлопцем і незабаром вийшла за нього заміж. У нього була своя квартира, він працював з батьком, який продавав старі іномарки.

Мама, звичайно, любила Анфісу. Але мимоволі раз у раз ставила старшу дочку в приклад молодшій.

Дівчинка все життя відчувала, що її порівнюють, і не на її користь. Засіли в голові і слова Ані, сказані в дитинстві. Вона дійсно доношувала одяг старшої сестри.

— Ось Анька молодець, якого хлопця відхопила. Вчися. А то сидиш цілими днями вдома, мрієш про щось, малюєш. Ходила б гуляти, — говорила мама.

Коли в одинадцятому класі на неї звернув увагу хлопець, Анфіса довірливо відповіла на його почуття. Їй так хотілося, щоб хоч хтось її кохав.

Вона не відразу зрозуміла, що при надії. А коли збагнула, злякалася і розповіла хлопцеві.

Анфіса йому подобалася. Він вирішив поговорити з батьками. Ось так їхній таємний зв’язок і розкрився.

Мати хлопця прийшла до Макарових, щоб вмовити їх не псувати її єдиному синові життя, вмовити Анфісу зробити переривання.

На захист дочки несподівано став батько. Можливо, так він вирішив виправити свою минулу помилку, а може, просто пожалів дочку.

— Нехай народжує, — сказав він. — Не дам калічити її життя, вона і так натерпілася. А якщо вона вам не подобається, то ми і без вас виростимо дитину.

Батьки відправили невдалого тата доучуватися в інше місто, до родичів. А Анфісу перевели на домашнє навчання.

У школі постаралися зам’яти цю історію, поки вона не дійшла до відділу освіти. Ті звинуватили б у всьому вчителів — не догледіли, погано виховали. Схиляли б школу на всіх нарадах.

Навіть екзамени дівчина писала вдома під наглядом вчителів. Іншим учням не варто бачити однокласницю в такому стані.

Вчителька англійської мови пожаліла Анфісу, допомагала відповідати на питання. Анфіса отримала за екзамен з мови високий бал.

Тільки навіщо він Анфісі? Вона народить, буде з дитиною сидіти, не до навчання їй.

Незабаром несподівано батько пішов у засвіти. Він багато працював, та й проблем навалилося багато, ось серце і не витримало.

Лягав після роботи відпочити біля телевізора, так уві сні і пішов. Мати підійшла будити його до вечері, він ще теплий був.

Квартиру наповнили крики і ридання, приїхала «швидка», потім перевезення. Від переживань у Анфіси почалися передчасні пологи.

Так вийшло, що в день відходу батька вона народила хлопчика. Такого ж, як вона сама, зі світлим пушком на лобі і блакитними, як небо, очима.

На похорон Анфіса не потрапила, лежала в пологовому будинку. На виписку прийшла мати, почорніла від горя. А вдома обмовилася, що це Анфіса довела батька.

Від неї одні неприємності з самого народження. Але онука полюбила.

Та й як не любити милого світлого малюка, схожого на ангела. Тільки переживала, що тепер ніхто молодшу дочку не візьме заміж.

— Не потрібен мені ніхто. Рідний батько сумнівався, а чужий точно не полюбить мого сина, — сказала Анфіса.

Хлопчик ріс розумним, розвиненим не по роках, спокійним. Йому було п’ять, коли в їхню з Анфісою долю втрутилася Аня.

На відміну від молодшої сестри, Аня не могла навіть мріяти про дитину.

Батьки хлопця мріяли про онука і спадкоємця. Ось і почали вони намовляти сина, що потрібно шукати іншу дружину.

Хлопець загуляв. Аня переживала, але не йшла. А куди йти? До матері? У злидні не хотілося повертатися. До хорошого швидко звикаєш.

Тим більше, там жили ненависні Анфіса з сином. Сергійко ходив у садок, Анфіса закінчила курси перукарів і працювала.

Аня знову вирішила позбутися сестри. Але та вже доросла, не поведеш її за руку в далекі двори, не кинеш. І вирішила вона знайти їй чоловіка.

До них з чоловіком часто додому приходив майстер налаштовувати комп’ютер. Хлопець молодий, симпатичний, неодружений.

Аня і сама не проти була закрутити з ним, помститися чоловікові. Але комп’ютерник виявився міцним горішком, грубо відштовхнув красуню.

Ось з ним і вирішила вона звести сестру. Мовляв, не хочеш мене, так ось тобі моя дурна сестра, та ще й з дитиною.

Надіслала йому повідомлення, що хоче поговорити, призначила побачення в кафе. Сестрі сказала, що хоче познайомити її з хлопцем. Не можна ж вічно бути самотньою, дитині потрібен батько.

Аня була впевнена, що Анфіса не сподобається хлопцю. Та розгубиться, буде виглядати смішно.

Адже хлопець чекатиме на Аню, а не на неї. Чоловіки не люблять повних жінок, та ще й з причепом. Він повернеться до Ані.

А якщо Анфіса раптом сподобається йому, то молодша сестра звільнить житлову площу, і Аня повернеться до матері. У будь-якому випадку, Аня опиниться у виграші.

Анфіса вбралася, красиво уклала волосся, тільки фарбуватися не стала. Нехай бачить її такою, яка вона є.

У кафе вона відразу впізнала його. За столиком він сидів один, втупившись у телефон.

— Ви Дмитро? — запитала Анфіса, підійшовши до столика.

— Так, а ви хто?

— А я сестра Ані. Анфіса.

Хлопець здивувався, але запропонував випити кави.

— Тут смачні тістечка, замовити? — запитав він.

— Звідки ви знаєте?

— А я в цьому кафе часто призначаю зустрічі з клієнтами. — Хлопець знову втупився в телефон, намагаючись додзвонитися до Ані.

Анфіса розглядала його. Запалі очі, щетина на підборідді, відросле розпатлане волосся на голові.

У неї прямо руки свербіли постригти його. Вона не знала, як поводитися з ним, а Дмитро на неї уваги не звертав.

— Я вам заважаю? — запитала, нарешті, Анфіса.

— Та ні. А ваша сестра не прийде? — у свою чергу запитав він.

— Я нічого не розумію. Аня сказала, що ви будете чекати на мене. Напевно, мені все ж краще піти.

У цей момент принесли каву.

— Давайте вип’ємо кави, якщо ви вже прийшли.

— Я не буду. — Анфіса відсунула від себе тарілку з тістечком.

— Боїтеся погладшати? Ви чудово виглядаєте. Вам це пасує, — сказав Дмитро.

— Але чоловіки люблять струнких дівчат.

— Хто вам це сказав? Що ви знаєте про чоловіків?

— Нічого, — зізналася Анфіса. — У мене є син. Йому п’ять років. Аня вам не говорила? — раптом повідомила вона.

— А повинна була? — здивувався Дмитро.

Незважаючи на заперечення Анфіси, яка здогадалася, що Аня її підставила в черговий раз, Дмитро все ж пішов її проводжати.

Вони йшли і розмовляли. Говорив Дмитро, а Анфіса уважно його слухала. Біля будинку він попросив у неї номер телефону.

— Навіщо? — здивувалася Анфіса.

— Я хочу продовжити наше знайомство. Я розповідав про себе, а про вас нічого не знаю. Я зателефоную вам.

Але зателефонував він лише через тиждень.

— Вибач, роботи було багато. Сьогодні ввечері я вільний, давай зустрінемося.

Анфісу це дещо збентежило. У неї є син, все її життя крутилося навколо нього. А Дмитро поставив її перед фактом, не запитав, чи вона може, чи ні. Але вона вирішила дати йому шанс.

Вони сиділи в кафе, і Анфіса обережно почала розповідати, як народилася, як батьки сварилися.

У міру розповіді вона і сама багато чого зрозуміла, немов його очима дивилася на своє життя.

Коли вийшли з кафе, до них пристала бродяча собака. Вони зайшли в магазин, і Дмитро взяв собаці хліба і ковбаси.

На касі старенька, що стояла перед ними, довго рахувала монети, щоб розплатитися за свої нехитрі покупки. Дмитро заплатив за неї, додавши від себе шоколадку, ковбасу і морозиво.

— А морозиво навіщо? — запитала Анфіса.

— Знаєш, у мене була бабуся. Вона дуже любила морозиво, але купувала його рідко, шкодувала грошей.

— Зі мною ти теж, як із собакою і старенькою? З жалю? — запитала Анфіса.

— Ти що? Ти мені дуже подобаєшся. Ти світла, чиста. А тварин і старих мені дійсно шкода. У мене є гроші, чому я не можу допомогти?

Пес проковтнув хліб і ковбасу, не жуючи, і пішов у своїх справах.

— Ну, як справи? — зателефонувала ввечері Аня.

— Добре, — відповіла Анфіса.

— А що хорошого?

— Ми з Дмитром зустрічаємося. Дякую тобі, що познайомила нас.

— Ось як? Тобі сподобався цей грубіян?

— Він дуже добрий. З ним так цікаво. Він сказав, що я йому подобаюся.

Аня щось пробурмотіла нерозбірливо і відключилася. Незабаром вона прийшла до них додому.

Анфіса вклала Сергія спати і вирішила приєднатися до сестри і мами. Але почула їхню розмову на кухні і завмерла за дверима.

— Цій дурепі вічно щастить. Я вирішила розіграти його, помститися за те, що він відкинув мене, а він закохався в цю вівцю.

— Ти що таке говориш? У тебе ж є чоловік, — обурилася мама.

— Чоловік… Він шукає мені заміну, розлучення — це питання часу. Що мені робити, мамо?

— Може, ти накручуєш себе?

— Ні, мамо. Ну чому так? Товста, дурна, копається в чужому волоссі. Навіть син у неї є, а я народити не можу.

Це в мене він мав закохатися. Це мені вона зобов’язана, що я їх познайомила. Краще б я тоді її в каналізаційний люк зіштовхнула!

— Який люк? Що ти…

— Мамо, що з тобою? — закричала Аня, і Анфіса влетіла на кухню.

Мама притиснула руки до грудей і хапала ротом повітря, закотивши очі. Анфіса викликала «швидку».

Лікарі встигли надати своєчасну допомогу. Наслідки від інсульту не були важкими.

Через два місяці Анфіса вийшла заміж за Дмитра і з сином переїхала до нього.

Але маму відвідувала майже щодня. Аня посварилася з усіма і поїхала кудись шукати своє щастя…

…Батьки думають, що діти маленькі, нічого не розуміють, лаються на їхніх очах. А діти все чують і роблять висновки.

Часто боротьба між сестрами за любов батьків, увагу хлопців буває жорстокою. А помста обертається проти того, хто замислив недобре.

«Діти ніколи не слухають старших, але ніколи не помиляються, копіюючи їх»

Дж. Болдуін

«Слова, які чує дочка, — чи виражають вони підтримку і турботу, чи ображають її — засвоюються нею як істини про саму себе і про те, як працюють зв’язки між людьми»