Лютий, що болить

24 лютого 2026 року – рівно чотири роки від ранку, коли о четвертій російські ракети розбудили країну. Тоді кремль оголосив про «спеціальну воєнну операцію». Насправді ж ішлося про спробу знищити державу, стерти націю й повернути Європу в епоху імперій.

Сьогодні – 1461-й день повномасштабної війни. І дванадцятий рік з моменту, коли агресія росії проти України почалася з окупації Криму.

Війна, яка почалася не у 2022-му

російська агресія проти України офіційно розпочалася 20 лютого 2014 року. Саме цю дату згодом було закріплено в українському законодавстві як день початку тимчасової окупації Криму. Показово, що вона ж викарбувана на відомчій медалі Міністерства оборони російської федерації «За повернення Криму» – ще до проведення так званого «референдуму».

Після Революції гідності, яка тривала з 21 листопада 2013 року до 20 лютого 2014 року, кремль скористався політичною нестабільністю в Києві. Поки країна оговтувалася від розстрілів протестувальників і втечі Віктора Януковича, російські військовослужбовці без розпізнавальних знаків – так звані «зелені чоловічки» – почали захоплювати стратегічні об’єкти в Криму.

27 лютого 2014 року озброєні підрозділи Збройних сил російської федерації взяли під контроль будівлі Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Уже 16 березня під контролем російських військових було проведено псевдореферендум, який не визнають ані Україна, ані більшість країн світу.

У лютому-березні 2014 року росія блокувала українські військові частини, захоплювала аеропорти Бельбек і Сімферополь, а також сухопутні в’їзди на півострів. 25 березня 2014 року було захоплено останній український корабель у Криму – тральник «Черкаси». Півострів фактично опинився під повним контролем російських збройних сил.

Паралельно Кремль розпочав дестабілізацію ситуації на сході України. Уже у квітні 2014 року в Донецьку, Луганську та низці інших міст проросійські угруповання, координовані й підтримувані російськими спецслужбами, захоплювали адміністративні будівлі та проголошували створення так званих «народних республік» – «ДНР» і «ЛНР».

14 квітня 2014 року виконувач обов’язків Президента України Олександр Турчинов оголосив про початок антитерористичної операції із залученням Збройних сил України. Так розпочався перший етап відкритої фази війни на Донбасі.

У серпні 2014 року, під час боїв під Іловайськом, українські військовослужбовці вперше зіткнулися з регулярними підрозділами російської армії. Попри підписання Мінських домовленостей у вересні 2014 року, бойові дії тривали, а лінія фронту залишалася нестабільною.

Упродовж наступних восьми років москва наполягала, що на Донбасі триває «громадянська війна», позиціонуючи себе «посередником», а не стороною конфлікту. Ця інформаційна стратегія дозволяла росії уникати повної міжнародної ізоляції й водночас підтримувати контроль над окупованими територіями.

24 лютого 2022 року масштабне вторгнення з території росії, Білорусі та тимчасово окупованого Криму остаточно зруйнувало цей міф. Те, що роками називали «гібридним конфліктом», переросло у найбільшу війну в Європі з часів Другої світової.

«Бліцкриг», що захлинувся під Києвом

У лютому 2022 року Кремль не приховував амбіцій: швидкий удар, параліч влади, демонстративне падіння столиці – і капітуляція держави. Сценарій був розрахований на ефект шоку. Десант у Гостомелі, колони бронетехніки через Чорнобильську зону, прорив до урядового кварталу – і гучна картинка для російського телебачення: «Київ за три дні».

Ключовою точкою операції став аеропорт «Антонов» у Гостомелі. Саме туди 24 лютого висадився російський десант. Захоплення летовища мало забезпечити швидке перекидання важкої техніки та живої сили для оточення столиці.

Бої за Гостомель стали одними з найзапекліших у перші години вторгнення. Українські військові, нацгвардійці та прикордонники зірвали план блискавичного захоплення летовища. Злітно-посадкову смугу було пошкоджено, що унеможливило масове перекидання російських сил.

Саме в ангарах цього аеропорту російські обстріли знищили легендарний Ан-225 «Мрія» – найбільший транспортний літак у світі, символ української інженерної потуги. Це був не лише удар по авіації – це була спроба вдарити по символах.

Однак блискавка, на яку розраховував кремль, виявилася коротким замиканням. російські колони розтягнулися на десятки кілометрів. Логістика дала збій. Українські підрозділи методично знищували техніку. Спроба прориву до столиці захлинулася на підступах – у Бучі, Ірпені, Ворзелі, на Житомирській трасі.

Буча, Ірпінь, Гостомель, Ворзель, Бородянка – ці назви стали символами трагедії та водночас незламності. Після звільнення Київщини у квітні 2022 року світ побачив те, що російська пропаганда намагалася приховати: братські могили, тіла цивільних із зав’язаними руками, катівні, зруйновані житлові квартали.

Бучанська різанина стала доказом системних воєнних злочинів росії. І остаточно зруйнувала міф про «визволителів». Наприкінці березня 2022 року російське командування було змушене відвести війська з півночі України. «Київ за три дні» перетворився на втечу з-під Києва за місяць.

Цей провал став не лише військовою поразкою. Це був крах концепції. Крах уявлення про слабку Україну. Крах імперського розрахунку на страх.

Під Києвом захлинувся не просто «бліцкриг». Там захлинувся міф про непереможність російської армії.

Маріуполь. Харківщина. Херсон.

Після провалу операції із захоплення Києва кремль змінив тактику. Якщо столицю взяти не вдалося – ставка була зроблена на виснаження, тотальне знищення міст і повільне просування на сході та півдні. Війна перейшла в іншу фазу – більш криваву, більш руйнівну, з артилерійським валом замість «бліцкригу».

Маріуполь: місто, яке трималося до останнього

Маріуполь став символом надлюдського спротиву. Місто опинилося в оточенні вже наприкінці лютого 2022 року. російські війська методично руйнували його авіаударами та артилерією. Бомбардування пологового будинку, удар по драматичному театру, де переховувалися сотні цивільних, – ці кадри облетіли весь світ.

Єдиним опорним пунктом українських сил залишився металургійний комбінат «Азовсталь». У підземних укриттях – військові, поранені, цивільні. Захисники тримали оборону майже три місяці, відтягуючи на себе значні сили противника й сковуючи його ресурси. Маріуполь став містом-ранoю і водночас містом-символом.

Харківщина: блискавичний контрудар

У вересні 2022 року Україна продемонструвала, що здатна не лише оборонятися, а й наступати. Харківська операція стала прикладом швидкої, добре спланованої та несподіваної для ворога атаки.

Українські підрозділи прорвали оборону противника, звільнили Ізюм, Балаклію, Куп’янськ та сотні населених пунктів. російські частини відступали поспіхом, залишаючи техніку й склади боєприпасів. Світ побачив інше обличчя війни – не лише оборону, а наступ.

Херсон: місто, яке повернулося

Херсон – єдиний обласний центр, який російські війська змогли захопити після 24 лютого 2022 року. Окупація тривала понад вісім місяців. У листопаді українські війська змусили противника відступити на лівий берег Дніпра.

11 листопада 2022 року українські прапори знову замайоріли в центрі міста. Люди зустрічали військових зі сльозами й обіймами. Це було не просто звільнення території – це був сигнал: росія не всесильна.

Світ, який у перші дні вторгнення прогнозував Україні падіння за лічені тижні, побачив інше. Побачив армію, що вчиться в бою, адаптується до нової реальності, освоює сучасне озброєння й переходить у наступ. Побачив державу, яка вистояла – і почала відвойовувати своє.

Ракетний терор і спроба зламати тил

Не маючи змоги досягти стратегічного прориву, росія вдалася до системного терору цивільних. Ракетні атаки по енергетиці, удари по житлових кварталах, лікарнях, школах. Сотні атак на критичну інфраструктуру.

За роки повномасштабної війни зруйновано або пошкоджено тисячі закладів освіти, медичних установ, сотні пам’яток культури. Під прицілом опинилася не лише армія – під прицілом опинилася сама українська ідентичність.

Рашизм як ідеологія знищення

Те, що відбувається вже понад десять років, давно вийшло за межі «конфлікту за території». Йдеться не про лінії на мапі. Йдеться про спробу стерти сам факт існування України. російська політична доктрина – від офіційних заяв до програмних статей кремлівських ідеологів – фактично заперечує право українців на власну державність, культуру й навіть окрему національну ідентичність.

Риторика про «один народ», «історичну помилку» та «штучну державу» стала не просто пропагандою – вона перетворилася на виправдання насильства. Коли заперечують право на існування, наступним кроком стає спроба це існування фізично знищити.

• Депортації українських дітей до росії.
• Фільтраційні табори на окупованих територіях.
• Катівні в підвалах захоплених міст.
• Масові поховання в Бучі, Ізюмі, Маріуполі.

Це не «ексцеси виконавців». Це не «помилки війни». Це елементи системної політики залякування, деморалізації й очищення територій від «нелояльного населення».

Світ шукав назву для цього явища – і з’явився термін «рашизм». Поняття, яке поєднує імперський реваншизм, культ сили, мілітаризм, тоталітарне мислення та зневагу до міжнародного права. Ідеологію, в якій держава стоїть вище за людину, а насильство – вище за право.

рашизм – це не лише про політику кремля. Це про систему, яка виправдовує знищення цивільних як «супутні втрати», яка перетворює депортацію дітей на «евакуацію», а руйнування міст – на «визволення».

Саме тому війна росії проти України – це не просто воєнне протистояння. Це зіткнення цінностей. Світ, у якому діє сила права, проти світу, де визнається лише право сили. І поки ця ідеологія існує, загроза не обмежується кордонами України.

Чотири роки спротиву

За ці роки Україна вистояла там, де їй у перші дні відводили лічені тижні. Пам’ятаєте ті заголовки західних медіа про «неминуче падіння Києва»? Пам’ятаєте евакуаційні плани посольств і прогнози про швидку зміну влади? Усе це залишилося в архівах. Україна – ні.

Вона захистила столицю, зірвавши сценарій блискавичного перевороту.

Вона зупинила наступ на півночі, сході та півдні.

Вона провела успішні контрнаступи – на Харківщині, на правобережжі Херсонщини.

Вона зберегла інституції, армію, економіку, систему управління.

У червні 2022 року Україна отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу – політичний сигнал, що країна не лише тримається, а й рухається вперед, навіть під обстрілами.

Європейський Союз став для України не абстрактною геополітикою, а простором, у який вона входить через реформу армії, антикорупційні зміни, адаптацію законодавства – часто в умовах війни.

Але головне – трансформувалося суспільство:

• Військової – коли сотні тисяч стали до лав Збройних сил.
• Волонтерської – коли тил закрив те, чого не встигала держава.
• Дипломатичної – коли Україна навчилася формувати коаліції.
• Інформаційної – коли кожен телефон став інструментом правди.

Війна змінила країну. Вона зробила її жорсткішою, вимогливішою, менш наївною. Але водночас – більш згуртованою.

Чотири роки спротиву – це не лише про фронт. Це про здатність нації не розсипатися під тиском. Про державу, яка вчиться воювати й реформуватися одночасно. Про суспільство, яке більше не чекає рішень – а формує їх.

Вистояли.

І боремося далі.

Фото: колаж «Київщини 24/7», з відкритих джерел.

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.