Лютий 2022-го та лютий 2026-го розділяють лише чотири календарні роки, але у вимірі військових технологій — це ціла епоха.

Якщо на початку широкомасштабного вторгнення слово «безпілотник» асоціювалося у нас із поодинокими «Байрактарами» та волонтерськими «Мавіками», то сьогодні Україна — це світовий центр інновацій, де дрони стали основною ударною силою, засобом розвідки та навіть інструментом стратегічного стримування.

За ці чотири роки український ОПК пройшов шлях, на який інші країни витрачають десятиліття. Від напівкустарних майстерень у гаражах ми перейшли до заводських конвеєрів, що випускають мільйони FPV-дронів, далекобійних «крил» та морських мисливців, які переписали правила морського бою.

Це була «війна на виснаження мізків», де кожен успіх ворожого РЕБ провокував українських інженерів на черговий геніальний крок.

З чим українська індустрія безпілотників входила у 2022 рік, що вдалося створити за чотири роки війни, які моделі й концепції довели свою ефективність, а які залишилися експериментами — про це говоримо з Вікторією Кульчицькою, комерційною директоркою одного з провідних вітчизняних виробників БПЛА, які безпосередньо формують новий ландшафт українських технологій оборони.

— Точка відліку: Згадаймо лютий 2022-го. На той момент український ОПК пишався першими дронами («Лелекою-100», «Фурією») та одиничними ударними комплексами. Який був реальний розрив між тим, що ми мали на папері, і тим, що реально потребував фронт у перші тижні?

— Варто почати з того, що український ОПК станом на лютий 2022-го мав гарні розробки. Ми не повинні відкидати цей фундамент: на ринку вже працювали дуже професійні гравці, які створювали якісні системи розвідки. Проте була величезна проблема: кількість цих систем абсолютно не відповідала масштабам великої війни.

Головний розрив між «папером» і реальністю був навіть не в самих технологіях. Ключовим став масштаб і цикл зворотного зв’язку. Все відбувалося настільки швидко, що потреба фронту в масовості наростала лавиноподібно.

Виявилося, що війні потрібні не просто дрони, а зразки, які можна миттєво масштабувати, і, що критично, які піддаються швидкому ремонту.

У перші тижні цього катастрофічно бракувало, бо ніхто в історії не був готовий до війни такого типу. Ця війна виявилася зовсім іншою, ніж усе, що ми бачили раніше. Адаптація до ворожого РЕБу мала відбуватися мало не щотижня. Саме тоді ми зрозуміли: продукт не може бути статичним, його потрібно кастомізувати під кожен підрозділ. Цей досвід став «полярною зіркою» для продуктової лінійки нашого підприємства.

Один із наших співвласників має реальний бойовий досвід, і в партнерстві з британськими колегами ми побачили ці прогалини, яких припускалися інші гравці галузі. Я не назву їх конкурентами, бо ми всі працюємо на одну ціль, але ми врахували їхні помилки.

Ми принципово змінили підхід до архітектури, заклавши в неї ремонтну придатність та уніфікацію компонентів, щоб не створювати дефіцит специфічних запчастин. Ми вибудували процес так: запит фронту, потім інженерне рішення, тестування і модернізація.

Наша мета, щоб цей цикл тривав не роками, як у класичних КБ, а ліченими тижнями. Це дає величезну перевагу, адже ми не будуємо «зоопарк продуктів», а створюємо уніфіковані платформи, всередині яких можна просто замінювати компоненти під потреби різних підрозділів. Це не складно і це швидко.

— Феномен «Байрактара»: На початку війни ми всі молилися на великі ударні БПЛА. Чому фокус змістився з величезних БПЛА на тактичні платформи? Чи була це «поразка» концепції великих дронів чи просто адаптація до насиченої ППО ворога?

— Я б назвала «Байрактар» більше символом війни. Він був першим великим безпілотником, який ми отримали, тому його популярність була абсолютно закономірною. Але масове застосування ППО та РЕБ радикально змінили правила гри. Я не називала б це поразкою концепції великих БПЛА, це радше адаптація до нової реальності.

Ми повинні розуміти, що в умовах щільної ППО великі безпілотники стають дуже помітною і дорогою мішенню. Плюс до того, вони вимагають тривалого циклу підготовки як у виробництві, так і в навчанні пілотів. Втрата такого коштовного продукту є дуже болючою для підрозділу.

Натомість виникла потреба в тактичних системах, таких як платформа класу ATOM. Це БПЛА літаковоготипу, вони набагато гнучкіші та швидші в розгортанні. Ключовий момент тут — економіка: вартість ATOM у десятки разів нижча, а отже, нижчою є і вартість втрати для підрозділу.

Військові можуть дозволити собі більшу кількість таких «пташок» для виконання своїх задач. Масштабувати виробництво ударних літаків середньої дальності набагато легше і дешевше, ніж великих БПЛА. Це яскраво демонструє, що війна 2022–2026 років — це війна децентралізованих технологій.

— FPV-революція: На початку вторгнення FPV-дрони сприймалися як забавка ентузіастів. У який момент ви зрозуміли, що дрон за 500 доларів стане головним конкурентом артилерії? Як це повпливало на концепцію створення продукту?

— Думаю, вже у 2022 році все стало зрозуміло, коли навіть цивільні побачили співвідношення вартості ураження та ефективності. Звичайний продукт за 500–700 доларів знищував техніку вартістю в мільйони. Це докорінно змінило економіку війни. Звісно, артилерія нікуди не поділася, вона залишається стратегічно важливою, але FPV її ідеально доповнює.

Це роботизована система, яка точніша в тактичному застосуванні, швидша за людину і не потребує складної логістики. Наприклад, наші дрони легко пакуються десятками в невеликі коробки, їх можна перевозити звичайними авто, залишаючись непомітними.

Для нас це означало перехід до модульних FPV-платформ. Ми знаємо про успіх масштабних операцій, як-от «Павутина» від СБУ, де дешеві рішення вирішували надскладні завдання, з якими людина суто фізично не могла б впоратися в такий короткий термін.

Ми як виробники зрозуміли, що потреба в таких платформах величезна, і вирішили відрізнятися своїм підходом. Ми кастомізуємо «начинку» під конкретний підрозділ і робимо ставку на локалізацію.

Наприклад, зв’язок: це ключовий компонент, який ми налаштовуємо під потреби конкретної бригади, працюючи з пулом українських виробників. Ми збираємо фідбек, аналізуємо, чи це масовий запит, і якщо так, миттєво робимо апгрейд. Такий підхід дозволяє масштабувати продукт, не втрачаючи його актуальності на полі бою.

— Чи були у вашій практиці, або на ринку загалом амбітні проєкти у сфері БПЛА, які на папері виглядали ідеально, але в реальних умовах виявилися нежиттєздатними? Що саме «не злетіло»?

— Наша компанія мала можливість детально проаналізувати історію запитів ринку та помилки, яких припускалися інші гравці. І мені здається, що типова історія про проєкт, який «не злетів», — це спокуса створити «універсальний дрон».

На папері це виглядає ідеально: ви хочете поєднати в одній роботизованій системі розвідку, ударні функції та ретранслятор. Здавалося б, одна платформа має вирішувати всі задачі, але практика миттєво розбиває цю ілюзію.

Ми зрозуміли, що в реальності це кардинально різні технологічні рішення. Ударний дрон вимагає однієї архітектури, а розвідник зовсім іншої. Спроба об’єднати їх призводить до збільшення ваги платформи, а боротьба за стійкість до РЕБу в обох випадках потребує різних підходів. Крім того, надмірна складність системи катастрофічно ускладнює ремонт у польових умовах.

У результаті така «універсальність» просто ламає нашу головну концепцію — надати користувачеві масовий та надійний продукт. Можливо, мультизадачні дрони мають право на життя у вузькоспеціалізованих операціях, але це не про масштабування.

Оскільки ми від початку закладали можливість виробляти дрони не десятками, а тисячами й десятками тисяч одиниць, ми свідомо відмовилися від ідеї «універсального дрона». У цій війні спеціалізація та модульність завжди перемагатимуть універсальність, бо саме вони дозволяють закривати гострі потреби армії в необхідному масштабі.

— Технологічна автономія: наскільки ви зараз залежні від китайських комплектуючих? Чи вдалося локалізувати виробництво польотних контролерів та рам?

— Треба бути реалістами: станом на сьогодні жоден виробник в Україні чи світі не може повністю відмовитися від Китаю. Проте особисто наша стратегія — це щорічне зростання частки українських та європейських компонентів. Ми вже замінили всі критичні вузли в нашій продуктовій лінійці на українські або британські аналоги (оскільки ми є українсько-британською компанією).

Для нас це не «план Б», а єдиний вірний «план А», оскільки ми розуміємо всі операційні та політичні ризики співпраці з Китаєм. Поставки можуть зупинитися будь-якої миті, і ми не маємо права працювати без альтернативи.

Зараз у нас повністю локалізовані рами, частина електроніки — це власні або європейські розробки, а деякі компоненти ми отримуємо в межах нашого британського співробітництва. Навітьякщо ми поки не можемо замінити все, наша залежність суттєво зменшилася ще на етапі проектування архітектури.

Ми повинні мати повний контроль над критичною архітектурою, бо в нашій індустрії контроль обмежений — це пряма загроза виробництву. Повна автономія від Китаю стане можливою лише тоді, коли Європа та світ почнуть масово розвивати виробництво компонентів на рівні державних інституцій та грантових програм. Тільки так ми зможемо конкурувати з Китаєм не лише в технологіях, де ми вже попереду, а й у фізичній масовості.

— Штучний інтелект та машинний зір: Сьогодні дрон без автозахоплення цілі — це вже вчорашній день. Як ШІ змінив вартість виробництва та ефективність застосування БПЛА в умовахтотального РЕБ? Чи є у вашій лінійці дрони з ШІ і чи плануєте ви їх розробляти?

— Сьогодні автозахоплення цілі — це дійсно вже не опція, а необхідність. Спілкуючись із військовими, ми бачимо, що більшість підрозділів вимагають цю функцію як обов’язкову. ШІ — це перш за все зменшення залежності від якості каналу зв’язку. Коли дрон заходить у зону дії РЕБ і зв’язок зникає, ШІ дозволяє йому автономно завершити місію.

Це підвищує ефективність ураження і водночас скорочує час на підготовку операторів.

У нашій лінійці є рішення з елементами ШІ, але ми не намагаємося переробляти те, що вже добре працює на ринку. Ми вступаємо в партнерства з компаніями-розробниками ШІ, передаючи їм фідбек від кінцевих користувачів для кастомізації софту. Так, ШІ дещо підвищує вартість виробництва, але він кардинально знижує вартість бойової помилки.

Коли ми розуміємо цінність цілі, яку треба уразити, вартість самого дрона відходить на другий план. При цьому ми чітко дотримуємося принципу «людина в контурі»: ШІ допомагає виконати завдання, але фінальне рішення про удар завжди залишається за оператором.

— Дрони-перехоплювачі: останнім часом ми бачимо дуелі в небі — українські БПЛА збивають російські розвідники. Чи стане це окремим масовим класом озброєння? Чи плануєте ви розробку власних дронів-перехоплювачів?

— Дрони-перехоплювачі — це нова реальність, і я впевнена, що цей клас безпілотників дуже швидко стане масовим. Це абсолютно закономірний процес, такий самий, як свого часу відбувся перехід від великих БПЛА-систем до використання менших, гнучкіших рішень. Так диктує ринок, так диктують умови, в яких ми зараз перебуваємо.

Ми чітко розуміємо, що такі перехоплювачі демонструють надзвичайну ефективність проти ворожих розвідників, баражуючих боєприпасів та тих самих FPV-дронів.

Сьогодні розробки в цьому напрямку активно ведуться кількома компаніями на ринку, і ми теж серйозно про це замислюємося. Ми аналізуємо ринок: якщо виникне гостра потреба, яка не буде закрита наявними рішеннями, і ми побачимо, що маємо достатній

технологічний потенціал, щоб зробити якісний внесок саме в сегмент перехоплювачів — ми обов’язково це зробимо.

Це стане наступним логічним етапом у розвитку нашої продуктової лінійки. Хоча фінальне рішення щодо запуску в серію ще в процесі обговорення, наша позиція незмінна: ми маємо йти в ногу з ринком. Якщо він потребуватиме масових рішень для перехоплення повітряних цілей, ми обов’язково станемо одним із гравців у цьому небі.

— Brave1 та дерегуляція: наскільки шлях від засновання компанії до контракту з Міноборони став коротшим за роки широкомасштабної війни? Що досі заважає масштабувати виробництво до десятків тисяч одиниць на місяць?

— По-перше, варто визнати, що з появою Brave1 шлях від стартапу до реального контракту суттєво скоротився. Пройшло достатньо часу, поки держава наважилася стандартизувати та централізувати закупівлі, і ці підходи змінювалися з року в рік.

Проте саме Brave1 дозволив створити платформу, де інформація про потреби та закупівлі стала доступною, а виробники отримали зрозумілий алгоритм дій. Завдяки маркетплейсу ми можемо бачити конкурентне середовище та адекватно пропонувати свої продукти.

Важливо й те, що в цю екосистему заходять не лише «гаражні» стартапи, а й компанії на кшталт Trypillian, які є результатом серйозного українсько-британського партнерства та глибокого аналізу бойового досвіду. Навіть для стабільних компаній із власним фінансуванням такі інституції є критично важливими.

Щодо масштабування до десятків тисяч одиниць, то всьому ринку заважає насамперед питання фінансування оборотного капіталу. Крім того, ми постійно впираємося в обмежений доступ до компонентної бази: їх може бути просто недостатньо в потрібний момент. Є й суто фізична проблема з виробничими площами: знайти безпечні та придатні приміщення для розширення потужностей зараз вкрай важко.

І, звісно, не вистачає загальної стандартизації, яка б уніфікувала потреби всього ринку. Держава має допомагати виробникам саме в цих аспектах, від доступу до складників до спрощення процедур розширення заводів.

— Стандартизація: Ми маємо сотні виробників. Чи не настав час для жорсткої уніфікації боєприпасів та пультів керування, щоб один пілот міг працювати з будь-яким українським дроном?

— Уніфікація точно потрібна, особливо для певних типів продуктів. Ми в нашій компанії від самого початку не підтримували ідею розбудови «продуктового зоопарку», і саме з цим принципом заходили на ринок. Стандартизація багатьох речей — це ключ до ефективності. Насамперед це стосується боєприпасів та протоколів зв’язку.

Зараз, коли ми комунікуємо з різними підрозділами, виявляється, що протоколів існує безліч, і навіть нам у своєму підході до кастомізації доводиться обирати чіткі межі, бо переробити все під кожного просто нереально.

Також критично важливо стандартизувати інтерфейси управління. Тільки уявіть, наскільки скоротився б час навчання, якби пілот, беручи пульт від будь-якого виробника, бачив перед собою знайомий, ідентичний інтерфейс. Це дозволило б операторам легко перемикатися між різними типами БПЛА, не витрачаючи тижні на звикання до нової системи.

Втім зараз пріоритет держави — закрити потребу в кількості, і часто це йде на шкоду якості чи системності. Але асоціації, платформи, як Brave1, який ми згадували раніше, мають сприяти тому, щоб ми нарешті піднялися на щабель вище і централізували ці стандарти. Майбутнє за сумісністю систем, бо це ключ до швидкого навчання і виживання на полі бою.

— Війна 2026 року: якби ви могли відправити повідомлення самому собі у лютий 2022-го, яку б головну пораду щодо розвитку безпілотних систем ви собі дали?

— Насправді змінити можна було б багато, але ключовий меседж стосувався б балансу між інженерією та промисловістю. Головна порада: не будуйте складні системи, будуйте системи, які можна масштабувати. Ми звикли думати про інженерію як про творчий процес пошуку унікальних рішень, і це правильно, але в умовах великої війни круті інженерні ідеї мають сенс лише тоді, коли вони стають великими серіями.

Складні, вузькоспеціалізовані рішення вимагають кастомних підходів та рідкісних компонентів, що робить їх непридатними для масового застосування. На самому старті будь-якої розробки варто ставити собі питання: чи зможемо ми виробляти цей апарат тисячами?

Також я б порадила собі з першого дня інвестувати в партнерства, бо один у полі не воїн. Історія нашої компанії це підтверджує: наше поєднання українського бойового досвіду з британськими технологічними та виробничими можливостями дало результат, якого неможливо було б досягти самотужки.

А ще я б наголосила на необхідності закладати протидію РЕБу як базову, фундаментальну умову розробки. Тільки поєднуючи стійкість до перешкод, промисловий масштаб та кооперацію, можна закрити реальні потреби фронту.

— Наостанок поговоримо про післявоєнний час. Як ваші продукти будуть адаптуватися до цивільного життя і концепції dual-use?

— Технології, які ми створюємо сьогодні, народжуються в найскладніших умовах, які тільки бачив світ, тому вони матимуть колосальний цивільний потенціал. Український дронопром — це не лише про війну, це про нову технологічну індустрію для всієї Європи.

Такого прориву, який ми зробили за останні роки, світ не бачив давно. Хоча це відбувається за трагічних обставин, ми вирішуємо надскладні інженерні проблеми, які мають пряме застосування в мирному житті.

Маючи досвід у цивільній інспекційній галузі ще до війни, я бачу величезну потребу в таких роботизованих системах. Після перемоги ми легко зможемо інтегруватися в сектори розмінування територій, інспекції критичної інфраструктури, агросектор та енергетику.

В основі розвитку цих технологій завжди лежить економіка: машина виконує роботу в важкодоступних місцях швидше, ефективніше і дешевше, ніж людина.

Але найголовніше — це фактор безпеки та цінність людського життя. Ми зможемо замінити людей роботами там, де ризики занадто високі. Це не просто економія грошей для великого бізнесу, це новий стандарт безпеки, де роботизовані системи беруть на себе найнебезпечнішу роботу, захищаючи людей.