Ось вам дещо про цю моральну та фізичну потвору, яка була в СРСР “головним педагогом”.

Завідував колонією (концтабором) для малолітніх злочинців, де запровадив новий метод виховання – через колектив. Головними родзинками цього метода були буллінг та побиття. У цілковитій відповідності до доктрини Карла Маркса “Бітійо визначає свідомість”.

Виглядало це приблизно так. “Вихованець” Іванов погано виконав доручену йому справу.  Наприклад, не вичистив як слід сортир.

Макаренко вишиковував “контингент” і оголошував, що через Іванова увесь загін, до якого він належить, залишається без вечері. І тоді вночі, після відбою, загін влаштовував Іванову оте “бітійо”, яке мало визначити йому свідомість.

Макаренко і сам неодноразово бив своїх вихованців. Одного разу ледь не вбив стільцем. І не приховував свого звірячого ставлення до підлітків, навіть змалювавши його у своїй “Педагогічній поемі”.

Інший метод – моральне цькування. Те, що зараз називається буллінгом. Таке доводило вихованців до психологічних зривів і навіть спроб самогубства.

З 1935 року Макаренко – старший лейтенант держбезпеки, заступник помічника начальника відділу трудових колоній та трудкомун НКВС УРСР, тобто керує системою дитячих концтаборів в цілій Україні. На посаді відзначився страшною мстивістю стосовно тих, хто не сприймав його методів виховання. Їх він називав “бактеріями”. І от що писав:

“І майбутні книги напишуть, які порошки та дезінфекції потрібно використовувати проти цих бактерій. Вже й зараз відомо, що найменша доза НКВС дуже добре діє у таких випадках. Я сам мав можливість бачити, як швидко здох професор Чайкін, як тільки наблизився до нього уповноважений ГПУ, як швидко зморщилася його вчена мантія, як відвалився від його голови позолочений німб і, брязкаючи, покотився по підлозі, і як легко професор перетворився на звичайного бібліотекаря”.

Своїм злетом Макаренко був зобов`язаний двом людям: “пролетарському письменнику” Максиму Горькому, якому дуже подобалися методи, які “новатор” застосовував до дітей та сестрі наркома НКВС Всеволода Балицького, яка певний час була коханкою Макаренка. Наталя Аполлонівна Балицька й вмовила брата взяти “педагога” на службу. Два концтабори, з числа тих, якими завідував Макаренко він назвав на честь своїх покровителів.

Але потім сталося персональне для Антона Макаренка нещастя. Спочатку помер Горький. Потім заарештовано й розстріляно Балицького. З НКВС довелося піти. З того часу Макаренко, який був дуже психічно неврівноваженим через що мав хворе серце, почав швидко здавати. Він повсякчас боявся арешту. Розповідають навіть, що одного разу, коли до нього у вагоні потягу з якимсь питанням підійшов міліціонер, Макаренко зі страху – вибачте – обісцявся.

Помер офіційно від серцевого нападу. Теж у вагоні, тільки не потягу, а електрички. Неофіційно… Смерть оповита туманом незрозумілих суперечностей.

Як би та не було, але протягом наступних десятиліть методи Макаренка, які він застосовував у систему ГУЛАГу, перенесли на усе радянське життя. І не лиш у педагогіку. Оте “виховання через колектив” стало основою комуністичного суспільства і не лише в СРСР.

До слова. Якщо вірите у фізіогноміку, то фото цього “діяча” може багато про що розповісти…

Павло Бондаренко