У вівторок, 3 березня, Львів попрощається із трьома військовими, які віддали життя, захищаючи Україну від російських загарбників. Про це Львівському порталу повідомили у пресслужбі мерії.

Михайло-Віктор Сцельніков – львів’янин.

Навчався у ліцеї №52 Львівської міської ради, згодом – у Національному університеті «Львівська політехніка» на факультеті компʼютерних наук.

Працював бізнес-аналітиком у філії ТОВ «ЕПАМ СИСТЕМЗ», у Корпорації «СофтСерв» та у компанії TurnKey Lender Inc (США).

Зі слів рідних, Михайло-Віктор був щирою, світлою та надзвичайно вмотивованою людиною з чіткою громадянською позицією щодо війни в Україні. Вирізнявся відповідальністю, відданістю та високими моральними принципами, завжди підтримував близьких, умів підбадьорити жартом. Любив життя, займався бігом, захоплювався стрільбою, піклувався про тварин, був донором крові. Був мужнім і жертовним, готовим стати на захист інших.

Із початком повномасштабного вторгнення російських окупантів боронив Україну на Запорізькому, Миколаївському, Херсонському та Донецькому напрямках у складі 206 окремого батальйону територіальної оборони Сил територіальної оборони ЗСУ та 93 окремої механізованої бригади «Холодний Яр» Сухопутних військ ЗСУ.

У Михайла-Віктора Сцельнікова залишилися дружина, мати, бабуся, тітка, двоє братів та родина. Йому було 28 років.

Ігор Паранкевич – львів’янин.

Навчався у ліцеї №15 Львівської міської ради, згодом – у Національному лісотехнічному університеті України. Закінчив військову кафедру. Працював директором деревообробного заводу на приватному підприємстві.

Зі слів рідних, Ігор був добрим, спокійним, неконфліктним і життєрадісним, завжди приходив на допомогу. Вирізнявся активністю, мав багато друзів. Любив проводити час з онуками, захоплювався риболовлею, збиранням грибів і відпочинком на природі.

У 2025 році став на захист держави. Воював на Донецькому напрямку у складі 5 окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

У Ігоря Паранкевича залишилися син, невістка, онуки та родина. Йому було 55 років.

Степан Сапса – уродженець села Помонята Івано-Франківської області.

Навчався у Помонятській початковій школі Рогатинської міської ради Івано-Франківської області. Згодом здобув професію фрезерувальника у Державному навчальному закладі «Львівське вище професійне політехнічне училище».

Проходив строкову військову службу. Працював у сфері будівництва на приватних підприємствах.

Зі слів рідних, Степан був доброзичливим і щирим, активним та товариським, мав багато друзів. Захоплювався футболом, брав участь у спортивних змаганнях, любив музику й спів.

З 2024 року боронив територіальну цілісність та суверенітет України на Донецькому напрямку у складі 5 окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ ЗСУ.

У Степана Сапси залишилися донька, син, дружина, сестра та родина. Йому було 54 роки.

Відтак чин похорону воїнів розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Опісля, орієнтовно об 11:30, відбудеться загальноміська церемонія прощання на площі Ринок.

Поховають полеглих захисників на Личаківському кладовищі, на полі почесних поховань №87 (вул. Пасічна).