— Чому не поїдеш? Так не можна. Не будь егоїсткою! – Олеся почула роздратований голос сестри й одразу ж скинула виклик. Досить! Вона більше не дозволить принижувати себе.

…Олеся та Ольга сестри. Олеся – старша. Із самого дитинства дівчатка були дуже дружні. Так виховувала їхня мама. А її саму так виховала її мама, Олесина бабуся. Родинні зв’язки – це святе. Усі свята вони обов’язково відзначали разом. Брат, сестра, теща, свекруха, тесть, ,брати дружин, сестри чоловіків, були ще куми, які начебто і не родичі, але теж, як рідні. Народу набиралося стільки, що одного дня не вистачало, розтягували на два, а то й на три дні. А святкували обов’язково вдома. Теж традиція. Стіл ломився від частувань, співали пісні, дарували подарунки. Вони були настільки дружні, що їхали потягом по 10 годин для того, щоб привітати одне одного з іменинами.

Олеся цього не розуміла. Вона вважала, що цілком достатньо привітання по телефону. Звісно, коли вони з Ольгою були дітьми, то їм було весело. Адже родичі часто приїжджали зі своїми дітьми, і поки дорослі сиділи за столом, було дуже здорово разом грати. А ще потім було весело розміщуватися на нічліг. Іноді спальних місць не вистачало і доводилося спати на підлозі, на матраці всім разом. І це було дуже цікаво і незвично.

Коли Олеся підросла, то такі тісні родинні зв’язки стали її обтяжувати. У вихідні хотілося побути у своїй кімнаті, а не спостерігати два дні вдома циганський табір з піснями і танцями, навіть якщо це відбувалося з приводу твого свята. Олеся, найохочіше, провела б його в тісному колі сім’ї, з мамою, татом і сестрою. Ользі, навпаки, були чужі такі переживання, вона раділа кожній колотнечі і новому святу, проведеному спільно з численними родичами.

Квартира у них була велика, чотирикімнатна, і найчастіше Новий рік, та інші спільні свята відзначали у них. Але іноді мама і тато самі їздили в гості в інше місто, вітати своїх братів і сестер. І тоді Олеся й Оля залишалися вдома самі. Ось це була справжня пригода. Вони часто влаштовували різні «викликання духів», ворожіння та інші містичні розваги…

І тато, і мама Олесі й Олі були з одного міста, там же і познайомилися, там же і одружилися. А переїхали тому, що в тата з’явилася можливість отримати гарне житло, тільки для цього потрібно було змінити роботу і виїхати в інше місто. Вони з сестрою були тоді зовсім маленькими, і Олеся завжди захоплювалася маминою сміливістю, яка дозволила їй вирушити разом із татом жити в невідоме місто, практично без особливих умов із двома малюками на руках. Але всі труднощі, врешті-решт, були подолані, і за кілька років обіцяну квартиру батько отримав. Новосілля відзначали широко, з розмахом. Родичі були вражені метражем квартири та зручностями, всі вітали батьків Олесі, а вони з сестрою в захваті з вереском носилися по великому широкому коридору на самокатах…

Після закінчення школи Олеся майже одразу ж вийшла заміж, по коханню. Доучувалася в університеті вже, будучи заміжньою. Жили в тій самій чотирикімнатній квартирі, всі разом. Потім, після того, як Оля закінчила школу і теж вступила до університету, у житті дружної сім’ї відбулися зміни. Один за одним пішли батьки Олесі та Олі. Молоді люди, через деякий час після сумних подій, розміняли батьківську простору квартиру на дві двокімнатні і роз’їхалися.

Увесь цей час, уже будучи без батьків, сестри продовжували підтримувати родинні зв’язки, головним чином з ініціативи Ольги. А Олеся це робила на згадку про маму, адже та надавала родинному спілкуванню великого значення. Тільки тепер сестри більше їздили самі в гості до тіток і дядьків, а також своїх двоюрідних братів і сестер, а не запрошували їх до себе.

Оля була незаміжня, вона тільки-но закінчила університет, у той час, як Олеся та її чоловік Денис почали планувати дітей. Олеся довгий час була морально не готова до материнства, але потім, поступово почала думати, що час настав, тим паче, що матеріальне становище сім’ї було стабільним, і вона могла спокійно йти в декрет і ростити малюків. І тут стало зрозуміло, що не все так просто. В Олесі нічого не виходило. Спочатку вона не особливо засмучувалася, а Денис дуже засмучувався, адже він так хотів дітей, неважливо кого, доньку чи сина, аби довгоочікуване диво сталося. Але ні. Їхньому шлюбу було вже сім років, цілком гідна цифра, і настав момент, коли на «дитячій темі» у них буквально зійшовся клином світ, тільки це й обговорювали.

Олеся почала відчувати, що божеволіє від відчаю, як раптом одна знайома пара порадила якийсь диво-курорт, після відвідин якого в них із чоловіком одразу вийшло зачати малюка, і зневірена жінка одразу ж помчала туди. Денис узяти відпустку не зміг, Олеся поїхала одна, та й «проблема», начебто, була саме в неї, хоча толком нічого не було зрозуміло, думки лікарів розходилися…

Цілий місяць жінка провела на курорті, насолоджуючись відпочинком, і вірячи, що після повернення їх з Денисом мрія обов’язково здійсниться. З чоловіком регулярно зідзвонювалися і одне за одним дуже сумували…

Після приїзду додому Олеся помітила дивну поведінку чоловіка. Він часто ховав очі і був аж надто мовчазний. А «дитяча тема», яка ще недавно так хвилювала його, начебто зовсім перестала турбувати Дениса. Найближче свято вони відзначали, як завжди, у колі їхньої великої родини. Приїхали дві двоюрідні сестри Олесі з сім’ями, і прийшла Оля. Усі родичі відзначили посвіжілий вигляд Олесі й раділи за те, що вона так добре відпочила. А Олеся помітила дивні погляди, які кидали її чоловік і Ольга один на одного. Це було надто явно, щоб не помітити, хоча вони якраз робили все, щоб досягти зворотного результату: випадково зіткнувшись, шарахалися один від одного, і намагалися відводити очі вбік, натягнуто мовчали, роблячи вигляд, що їм навіть поговорити нема про що.

Олеся вирішила, що за її відсутності вони сильно посварилися. Коли родичі поїхали, вона прямо запитала про це чоловіка. Він нерішуче зам’явся, а потім видав Олесі, що за її відсутності сталося щось, що докорінно змінило їхнє життя. Словом, він полюбив її сестру і вона його теж. Як це вийшло, ніхто толком не зрозумів, але це доля. Вони довго думали, як їй про це сказати, але ніяк не могли зважитися…

— Коли це сталося? – тільки й змогла запитати вражена Олеся.

— Ну… Ольга прийшла… там… щось їй потрібно було, словом, ми домовилися, що вона прийде до нас у дім, а потім… Олесю! Я дуже сумував за тобою, і взагалі мені було погано, а вона… ми з нею…

— Я не хочу це чути! – Олеся схопилася за голову, – Мій чоловік і моя сестра! В голові не вкладається!

— А що ти хотіла?! – обурився Денис, – Спочатку не було дітей, а я дуже мріяв, як ти пам’ятаєш, потім довго не було тебе! Я втомився і змучився від усього цього, а Оля… вона…

— Та чеши ти до своєї Олі! Ясно?! Чеши! – сльози градом котилися по щоках жінки. – Знайшлася утішителька! І треба ж, як усе обставила! Почервоніла сьогодні, сиділа! Та після такого, як узагалі можна було прийти в наш дім і дивитися мені в очі? А ти?! Ти куди дивився? Тебе поманили, ти й пішов. Погано йому було! А мені – добре, так? Ми сім’я, між іншим, і начебто ти колись мене любив. І я теж. А тепер бачити тебе не бажаю!

Денис мовчки вийшов із кімнати і почав збирати свої речі. Олеся так і сиділа в кріслі, і навіть не ворухнулася, коли почула клацання замка вхідних дверей. Усе. Вона тепер одна.

— Слухай, Олесю! Ну, не можна бути такою егоїсткою! Денис більше не любить тебе, відпусти його! – говорила сестра.

Олеся йшла з роботи, і Ольга підстерегла її біля магазину.

— Я його відразу відпустила. А ще хотілося дати хорошого стусана навздогін, щоб пішов швидше! Що тобі від мене треба?! Я подала на розлучення, – зло блиснула очима Олеся.

—- Він переживає. І взагалі, так не робиться. Ми з тобою залишилися рідними сестрами, нічого не змінилося. З чого б нам рвати стосунки?

Олеся сторопіла від такого нахабства сестри і просто мовчки пройшла повз неї. Були і ще спроби з нею заговорити. Цього разу Денис, тепер уже колишній чоловік, з’явився до неї додому і почав вмовляти її помиритися з сестрою! Він повідомив, що вона дуже засмучена їхнім розривом, а хвилюватися їй не можна, тому що вона чекає дитину. І тому він сам прийшов просити про те, щоб сестри помирилися. Адже так не можна! Вони ж рідні люди!

Олеся заявила, що завтра ж змінить замки, а потім виставила нахабу за двері. Усередині в неї все кипіло. «Та вони просто збожеволіли зі своїми родинними зв’язками! Дурдом якийсь! Мало того, що мене зрадили одразу дві близькі людини, так я ще маю їх пробачити, зрозуміти і продовжувати мило спілкуватися! Зовсім божевільні» – думала Олеся, в гніві переглядаючи електронні сторінки в пошуку оголошень за послугою зміни замків.

— Мені що? Переїжджати через цих двох? Я не хочу щоразу бачити їхні пики! А дитина зʼявиться? Це вище моїх сил! – Олеся готова була розірвати всіх на дрібні клаптики.

На довершення картини Олесі зателефонувала двоюрідна сестра і запросила її на своє весілля.

— Я не приїду, – тут же відповіла жінка і, привітавши сестру, хотіла ввічливо попрощатися, але не тут-то було.

«Вони всі божевільні!» – знову подумала Олеся в ті хвилини, коли вислуховувала переконливі доводи про те, що родинне спілкування – це святе. І жодні обставини не можуть цьому перешкоджати. І нехай Олеся обов’язково їде. І нічого, що вона розлучилася, а її колишній чоловік туди теж приїде з її сестрою, з якою він тепер одружився. Подумаєш! Можна ж одне з одним не розмовляти, і місця можна за столом зайняти на різних кутах, хоча це все одно погано, ну та добре, а приїхати просто зобов’язані всі! Така важлива подія!

Дзвінки тривали і тривали. На весілля Олеся все-таки не поїхала. А Ольга продовжувала робити кроки до їхнього примирення. Вона приходила до неї в гості з тортом, ловила її на вулиці. Щоразу Олеся просто ввічливо посилала її або ігнорувала. Оля плакалася про те, що сумує за їхнім спілкуванням, і що так не можна, і що мама, яка наснилася їй, веліла сестрам помиритися. А ще допомагати одна одній. А коли буде малюк, їй якраз знадобиться допомога… Олеся заявила, що Ольга на ґрунті цікавого стану збожеволіла, і що особисто їй мама не снилася і нічого не говорила, хоча, якби наснилася, варто було б її спитати, як вона дивиться на те, що рідна сестра просто взяла й забрала в неї чоловіка? Це по-родинному? Чи як?

А після того, як Ольга вкотре заявила, що через Олесю нервує, і малюк може зʼявитися нездоровим, вирішила, що з неї досить. Жінка впритул зайнялася пошуком нового житла.

Пройшов час…

— Люба, давай не поїдемо до моїх і проведемо ці вихідні разом! Так не хочеться! – чоловік Антон обійняв Олесю і ніжно поцілував. – Чи ти проти?

— Ти навіть не уявляєш, як я «за»! – усміхнулася Олеся. – Ніяких більше родичів! Я так «наїлася» всього цього, що на все життя вистачить!

— Так уже. Твої родичі – це особливі люди. Такі як вони – рідкість, – засміявся чоловік, згадуючи, що Олеся йому про них розповідала.

— Знаєш, я так рада, що ми з тобою тільки вдвох і від них далеко! І що вони навіть адреси моєї та телефону не знають. Тоді я думала, що ось-ось здурію.

—- Я нікому не дозволю ображати тебе! Нікому! – запевнив Антон, – І якщо ти хочеш, ми можемо взагалі ні з ким не спілкуватися, тільки будь зі мною! Я так люблю тебе!

— Буду, – посміхнулася Олеся, – Адже я теж дуже люблю тебе.

Коли Олеся лягла спати того вечора, вона розмірковувала про те, що родинні зв’язки – це, звісно, добре, але не до такої міри. Вона ні скільки не сумувала за своїми численними родичами, які вважали, що після всього, що сталося, можна продовжувати мило спілкуватися. «Вибач, мамо, я не змогла продовжити сімейні традиції. Напевно, це – не моє», – подумала Олеся, вже засинаючи. Скоро їй належало дізнатися, що вона чекає дитину. Мабуть, той курорт і, правда, чарівний виявився. А може, просто час настав…