Ох і красуня була в молодості Варвара, на всю округу одна така, статна з пишною шевелюрою русявого волосся, а погляд!

Один раз гляне, і хлопець одразу закохується. Зі школи хлопці крутилися навколо Варвари, а вона не дуже й балувала їх своєю увагою. Тільки подивиться строго і гордо відвернеться.

Мріяла вона після закінчення школи виїхати до міста із села. Сільське життя всім зрозуміле – робота в полі, хазяйство у дворі, діти…

От і мріяла швидше вибратися в місто, бо жила вдвох з матір’ю, батька рано не стало, вона ще в п’ятому класі навчалася. А мати працювала на фермі, була одна, гаразд хоч Варвара на себе брала деяку роботу по господарству.

Курей, порося й козу нагодує. Корову правда продали, коли батька не стало, сіна треба багато заготовляти для неї, а вони вдвох із матір’ю, важко. Але козу купили, а як у селі без молока?

Вже в дев’ятому класі Варвара стала справжньою красунею, коли вона йшла зі школи додому, деякі сільські бабці із заздрощів говорили вслід:

– Ось іще одна… Виросла, хвостом перед мужиками крутити буде, а ті облизуватись стануть. Чоловіки вони такі, – так казали жінки, у яких чоловіки гуляють і завинили перед дружинами.

А інші, навпаки, проводжали Варвару із захопленням:

– Ну і донька вродилася у Ганни, красуня, ну мужики та хлопці бережіться! А поїде до міста і там крутитиме мужиками. Дасть Бог, пощастить дівчині.

Але мрії мріями, а життя диктує своє. Майже перед закінченням школи дуже заслабла мати Варвари. Ні про яке навчання в місті не йшлося, залишити в селі нема на кого слабу матір. Отак і вийшло, залишилася Варвара без освіти, тільки шкільний атестат.

Звісно, довго вона в дівках не сиділа, засватав її Степан із сусіднього села, на весіллі гуляли два села. Красень, видний хлопець, високий, чорноокий. Варвара теж закохалася. Постало питання – де жити? Степан не хотів до тещі в хату, а Варвара зі слабою матір’ю не хотіла до його батьків, та й вони не дуже хотіли бачити в хаті слабу сваху. Вирішили будувати свій будинок у селі у чоловіка.

Швидко збудував Степан будинок, допомагали всім селом, але жили поки що тимчасово з Варварою біля тещі, не могла вона залишити без нагляду матір.

Збудували, переїхали, матір перевезли і невдовзі Варвара зрозуміла, що чекає дитину.

Сільське життя особливо у жінок не легке – свій будинок, город великий, своє господарство на обійсті, а ще на роботу щодня, і дітей купа в деяких.

Варвара влаштувалась у магазин продавчинею. Степан працював механізатором. Жили добре, але дуже ревнивим виявився чоловік.

– Варю, ти там очима не дуже на мужиків задивляйся. Чоловікові що треба, сама знаєш, а ти в мене красуня. Он усі мужики мені заздрять. Кажуть, що найгарнішу дівку взяв за дружину. А мені приємно. Але ось невдача, Андрій каже, що красиву дружину важко утримати біля себе, так і дивись відведуть, а ще сказав – «хороший торт сам їсти не будеш». Це значить, що я маю контролювати тебе. Тож дивись у мене. Мені швидко донесуть.

– Степане, ти чому так про мене погано думаєш? Мені окрім тебе нікого не потрібно. Та й народжувати вже скоро мені, – дивувалася та.

Але Степан був ревнивцем за вдачею, йому скрізь ввижалася зрада дружини. Він навіть удень забігав у магазин до дружини, якщо раптом десь неподалік був. Зайде тихо-тихо і дивиться за дружиною, а раптом… Але причепитися не було до чого. Варвара поводилася з усіма гідно, чемно, її односельці поважали. Навіть у борг давала під запис, записувала в синій зошит.

– Варваро, занеси-но мене в свій зошит. Віддам із зарплати, чи з пенсії, – казали їй місцеві жителі.

Вони знали, що у Варвари все чітко записано.

Народився у них син Тимко. Степан святкував тиждень народження сина, був задоволений, а як же ж?! Продовження роду.

А через два роки народилася донька Оленка. Варвара була хорошою дружиною та матір’ю. Хазяйська і працьовита, все в неї ладналося, вміла смачно приготувати, прибрати, попрати, за матір’ю доглядати, хазяйство нагодувати, та ще й на городі встигала попрацювати. І це все, коли діти малі, але вони швидко росли, тішили батьків.

Варвару всі хвалили, і батьки Степана, і односельці, навіть мужики на роботі, хвалили його дружину, а чоловік ходив гордий. Але до хорошого звикають, а ревнощі нікуди не поділися, тільки з кожним роком сильнішали.

– Варю, а чого це мужики у мене на роботі тебе розхвалюють? Кажуть – пощастило тобі Степане з дружиною, діловита, хазяйська й спокійна? Га? Чого це вони тебе розхвалюють? Га? Варю, – допитувався чоловік. – Про мене чомусь так не кажуть?

– Так у них і спитай. А я звідки знаю? – відповідала дружина…

…Минали роки, діти росли, Варвара так само крутилася, і ставала ще красивішою, хоч і косметикою майже не користувалася, тільки помадою.

Якось підвела очі олівцем. Вони стали ще виразнішими, яскравішими і теплішими.

В кімнату зайшов її чоловік.

– Варю, куди це ти свої оченята нафарбувала, точно хтось там біля тебе вже крутиться?! Витри, і щоб я більше не бачив! Бач, нафарбувалася, – обурився він.

– Ну що ти знову вигадуєш, Степане?! – ахнула Варвара. – Усі жінки підфарбовують очі, і я вирішила спробувати. Мені подобається…

– А мені ні! Зрозуміла? – сказав чоловік.

Варвара вирішила більше не підводила очей. Минуло дванадцять років їхнього спільного життя. Матері не стало п’ять років тому. Діти ростуть, Варвара крутиться, а Степан потихеньку гульбанить. Так і звик. Є у них у селі бабця Микитівна, у якої чудова біленька, от і йдуть до неї у двір мужички місцеві та й Степан теж. Беруть у борг, а гроші несуть із зарплати. Намагаються віддати насамперед борг Микитівні, а вже потім несуть дружині.

Степан скаржиться дружині:

– Втомлююся в полі, особливо на жнива, адже допізна працюю. Ось і треба мені після роботи розслабитися, от і забігаю до Микитівни.

Зрозуміло, що в гарячу пору механізаторам буває важко, поспішають прибрати з полів урожай. Але в решту часу працюють до п’ятої вечора, як і всі, а потім по хатах. Але не всі поспішають додому, в тому числі Степан. Заходять до бабці Микитівни.

А Варвара, втомлена, біжить додому з роботи, вона знає, що чоловік їй давно не помічник.

Її вдома чекає безліч справ, навіть уже й сарай сама чистить, добре Тимко підріс, допомагає. Корову треба подоїти, поросятко і курей нагодувати.

Встигнути грядки прополоти, полити. Потім вечерю приготувати, дещо випрати, прибрати. І щодня так. До вечора Варвара вже втомлена, а тут зʼявляється веселий Степан, і починаються причіпки:

– А ти з ким там стояла, а ти кому усміхалася, а ти… А ти…

Варвара мовчала, вона знала, якщо щось скаже у відповідь, тоді сварка на всю ніч. Діти чують, не сплять, вона йде на роботу, аби йти. А на ранок вона рано встає, треба всіх нагодувати, дітей відправити до школи і бігти на роботу. Степан справами домашніми займатися ніколи, вранці у нього все валиться з рук, після вчорашнього…

У дворі сарай покосився, хвіртка бовтається, сходи на ґанку покосилися, а йому хоч би що, він нічого не помічає, одне на думці, вірніше два – як би «поправити» здоров’я і ревнощі.

Діти виросли. Тимко одружився, живе і працює в місті. Олена закінчує коледж. Живуть Варвара зі Степаном удвох. Він так само свариться, йому все ввижається, що дружина зраджує і вже обіцяє її насварити.

– Піду від тебе, – казала йому дружина.

– Ха, ну куди ти підеш? Будинок твоєї матері розвалився майже, ну куди?

– У місто поїду до сина, – казала Варвара, їй і справді все давно вже набридло.

І якось сталося несподіване… Дуже посварились вони.

Варвара плакала на кухні, плакала від образи і взагалі від невдалого життя.

Правду кажуть – «не вродись красивою, а вродись щасливою».

Довго Варвара думала, згадувала прожиті роки зі Степаном і не могла згадати нічого хорошого. Працювала важко, тягла все на собі, їй уже сорок чотири роки, а вона втомлена від життя…

Односельці розуміюче кивали головою. А Матвій, з її рідного села фермер, він приїжджий і зробив свій бізнес, вкотре приїхав у магазин і побачивши Варвару, остовпів.

– Невже чоловік так свариться? Варваро, ти чого заплакана? – заглядаючи їй у вічі спитав він.

Вона кивнула головою і опустила очі. Вона давно відчувала, що Матвій не просто так часто заїжджає до магазину на своїй крутій машині. Відчуває, що подобається вона йому, але він знає про ревнивого чоловіка і намагається не провокувати, щоб зайвий раз жінки не пліткували. Вона й сама ловить себе на думці, що Матвій подобається їй своєю впевненістю, діловитістю та щирістю…

Але цього разу він не зміг стриматися:

– Та як же ж так, Варю? За що він так?

– Для профілактики, так і сказав…

Добре, що в магазині нікого не було, і Матвій зважився, він уже ледве себе стримував, скільки разів репетирував, як освідчується Варварі. Але цього разу не стримався:

– Варю, ти знаєш, я давно люблю тебе. Вже близько трьох років, і не наважуюсь підійти, знаю ти заміжня і вірна жінка. Але я не можу збагнути, як можна на тебе сваритися? Поїхали зі мною, розлучишся і одружимося. Зі мною будеш, як за кам’яною стіною, я тебе нікому не дам образити. Любитиму, шкодуватиму і дбатиму. Варю, повір мені будь ласка.

Вона дивилася на нього на всі очі. Вона давно не чула від чоловіка лагідних слів. Варвара не чули, що за спиною стояла сусідка і мимоволі почула слова Матвія.

– Варваро, ти чого чекаєш? Чекаєш, коли Степан взагалі вже гульбанити почне? Я все бачу і чую. Це ж не життя. Я б давно свого виставила, якби так ставився до мене, як твій. Погоджуйся! Матвій хороший мужик, всі в окрузі його знають, ввічливий і порядний, ну не пощастило з дружиною. Нічого все можна виправити. А з вас вийде гарна пара. Житимете душа в душу.

Варвара не могла зрушити з місця, а Матвій зайшов за прилавок і вивів її за руку.

– Варю, твоя сусідка у нас свідок, при ній обіцяю тебе берегти і любити. Поїхали до тебе, забирай документи, деякі речі, багато не бери, потім все купимо…

Поки Варвара зачиняла магазин, сусідка застрибнула в машину. Разом із Варварою зайшла до неї додому, чоловіка не було, пішов на роботу. Вона склала в невелику сумку все необхідне і пішла…

У Матвія був великий будинок у її рідному селі, величезне господарство, працівники працюють на його фермі, пасіка. Коли Варвара окинула поглядом господарство Матвія, не повірила очам.

– Матвію, як у тебе все чисто, гарно, ти справжній господар!

– А тепер тут ти господиня! Житимемо поживати і добра наживатимемо!

Звичайно приїжджав Степан, галасував, але Матвій вийшов із воріт і сказав:

– Якщо ще будеш галасувати, я тобі влаштую! Іди, і більше, щоб ми тебе тут не бачили!

Степан пішов, довго ще сварився на Варвару і Матвія, пояснюючи на ходу знайомим, які цікавилися, що в нього сталося.

– Я ж казав, що Варвара моя зраджує мені на літо і на право, ось я й застав її з цим… Я завжди знав, що вона така… Недарма сварився, для профілактики, і ось…

А Варвара нарешті зрозуміла, що таке справжнє щастя, справжнє кохання та ніжність.

Варвара розквітла, наче повернулася до неї молодість. Адже сорок чотири це ще не вік…

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.