Світ сколихнула звістка про завершення земного шляху людини, чиє ім’я десятиліттями було синонімом боротьби за помісну українську церкву. 20 березня 2026 року на 98-му році життя відійшов у вічність Почесний Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Причиною смерті видатного ієрарха стало загострення хронічних недуг, які підточили сили старця, чиє служіння вівтарю тривало понад сім десятиліть. Православна Церква України разом із Блаженнішим Митрополитом Епіфанієм висловили глибоку скорботу та розпочали підготовку до гідного вшанування пам’яті архіпастиря, який став фундаментом сучасної духовної споруди нашої держави.

Від шахтарського селища до патріаршого престолу

Життєвий шлях Михайла Денисенка, майбутнього патріарха, розпочався 1929 року на Донеччині в простій робітничій родині. Визначальним моментом, що загартував його дух і спрямував до Бога, стала втрата батька на фронтах Другої світової війни. Пройшовши навчання в Одеській семінарії та Московській духовній академії, молодий богослов прийняв чернечий постриг з іменем Філарет, що в перекладі означає «любитель чеснот». Його церковна кар’єра розвивалася стрімко: від викладача та ректора до Екзарха України. Очоливши Київську кафедру шістдесят років тому, він зумів виявити неабияку дипломатичність та мудрість, зберігаючи релігійне життя в умовах жорсткого атеїстичного тиску радянської системи.

Постать Філарета стала ключовою у 1991 році, коли разом із відновленням державної незалежності України він без вагань очолив рух за церковну самостійність. Усвідомлюючи, що вільна держава не може існувати без вільної церкви, він пішов на відкритий розрив із колишнім керівництвом у Москві. За свою відданість ідеї автокефалії він зазнав численних нападів, спроб дискредитації та церковних заборон, які ніколи не визнавав законними. Його непохитна позиція та вміння протистояти зовнішньому тиску дозволили зберегти структуру Київського Патріархату, яка згодом стала основою для відновлення історичної справедливості у світовому православ’ї.

Історичний тріумф та спадок для нації

Кульмінацією багаторічної праці патріарха став 2018 рік, коли його апеляції до Вселенського Патріархату завершилися зняттям несправедливих анафем та визнанням канонічності української ієрархії. Свідоме рішення Філарета підтримати Об’єднавчий Собор у Святій Софії відкрило шлях до отримання Томосу та створення єдиної Православної Церкви України. Останні роки життя Почесного Патріарха позначилися важливими кроками до примирення всередині церковної родини, а його спільні молитви з Митрополитом Епіфанієм стали символом єдності. За видатні заслуги перед народом у 2019 році він отримав найвищу нагороду — звання Героя України. Його внесок у становлення нації залишиться в літописах як приклад незламної волі, що збудувала духовну опору для вільної держави.

Джepeлo