Мені було дуже прикро і неприємно чути такі слова від онучки. Невістка стояла і ні слова на мій захист не сказала, не пояснила, що так говорити не можна, з її виразу обличчя я зрозуміла, що вона підтримує сказане. Того ж вечора я з сином своїм поговорили і попросила їх з’їхати. Розумію, що так не можна, але вислухавши мене, ви зрозумієте, чому я в такий час нелегкий от так вчинила.

До мене син із невісткою перебрались ще у квітні. Жили вони у містечку на Харківщині, але нині там спокою немає. Я ж у селі мешкаю. Не розкошую, але ще при здоров’ї, тому вигодовую худобу, тримаю корівку і можу допомагати сім’ї сина єдиного.

Прийняла я їх із радістю. Думала, що житимемо усі разом, дружно. Та й помічники не завадять мені. Ті роки я сама усе та сама, а тут одразу три пари рук на допомогу. Якраз на городі посадити картоплю, думаю, встигнемо і не найматиму нікого, адже я і для себе і для сина і для худоби окремо саджу. Соток вісімдесят тільки картоплі, а ще ж і овочі і кукурудза для худоби.

Однак, мені окрім сина ніхто толком і не допомагав. Невістка у мене міська пані і одразу сказала, що картоплю садовити, то не її, а онучка теж не пішла на поміч, бо навчалась онлайн. Син перший день попрацював і зліг зі спиною. То мала ще й на спеціаліста витратитись, аби на ноги його поставити. Відтоді він і відра не піднімає. бо важко. Ну хоч їсти невістка готувала і в домі лад наводила. Я тим тішилась.

І ось, нещодавно я занедужала. Оця зміна погоди на мене впливає дуже, то я зранку ледь із кімнати вийшла. Дивлюсь, а на кухні онучка стоїть. Я її попросила піти і висипати свиням їжу, що у відрах в сараї стояла готова звечора. там усього шестеро поросят, за п’ять хвилин і впорається.

І тут я почула від неї дуже багато всього неприємного. Виявилось, що вона не буде того робити і взагалі вона жити коло мене не може вже, бачте води в будинку немає, душ на вулиці, вбиральня теж. Магазини всі в сусідньому селі і вона не звикла харчуватися простими продуктами. Борщ, каша, курочка домашня. Сказала, що хоче нормальної їжі а не домашнього коров’ячого молока і сиру. Мовляв, все не те і не так їй.

Невістка якраз увійшла і все те чула. Вона ні слова не сказала, не спинила онучку. З її виразу обличчя я зрозуміла, що вона підтримує ті слова.

І так мені прикро стало. Що я, собі під матрац ті кошти зароблені складала? Я ж усе їм до копійки віддавала і заради того, аби їм жилось краще трудилась. Так, не бариня, не їм із магазина, але ж і не можу. Я їм на машину гроші передала, а сама на велику старому їжджу.

Напевне, то була остання крапля. Того ж таки вечора я попросила сина знайти житло окреме і з’їхати. Він спочатку не зрозумів чому, а коли я все розповіла, то почула, що і він не розуміє мого способу життя. Мовляв, я занадто багато роботи на себе узяла і всі вони коло мене повинні трудитись рук не покладаючи. Хоча як там вони  працюють, хіба з дивана до холодильника ходили?

Син таки з’їхав, а коли я бика і свинок пару продала прихав мене відвідати. Почав говорити, що квартиру орендувати дорого а скоро весна і онучці потрібна одежа нова. Я ж раніше усе до копійки їм віддавала, а це сиджу і мовчу. Син покрутився, покрутився і знову давай натякати, мовляв шини йому б поміняти і микрохвильовку купити у квартиру бо немає там. А я все мовчу. Зрештою, він не витримав і прямо сказав, що вже йому їхати час і він би взяв продуктів і гроші на бензин потрібні.

Я його у гараж відвела. туди напередодні мені з магазину привезли труби і плитку і все, що для вбиральні і проведення води у дім потрібно. Він лиш хмикнув, навіть помочі не запропонував, сів в авто і поїхав.

Не знаю, чи зможу я так далі, але поки тримаюсь і нічим сину своєму і родині його уже другий місяць не допомагаю. Вирішила дім свій відремонтувати і придбала мопед, аби їздити до магазину швидше і простіше було.

Не знаю, за що живуть, чим харчуються, як вони там, але поки навіть дізнаватись не планую. От тільки чи зможу довго протриматись, а чи треба? Зрештою, дитина в мене одна, хто ж допоможе, як не мама рідна?