Ексклюзив

Війна змінила українську медицину так само, як змінила долі мільйонів людей. Для лікарів це означало одне – працювати там, де рахунок іде не на години, а на хвилини. Юрій Пастощук– лікар-анестезіолог і бойовий медик, який має досвід фронтової медицини ще з 2014 року. Він працював на стабілізаційних пунктах, евакуаційних етапах і в госпіталях, рятуючи поранених українських захисників. Для «Київщини 24/7» він розповів, як прийшов у медицину, чим відрізняється робота лікаря на передовій від цивільної практики, які моменти на війні стали найважчими та як війна змінює лікарів і людей навколо.

Вибір, який визначив шлях

 Розповідаючи, чому обрав медицину, Юрій зізнається: вирішальну роль у цьому рішенні відіграли дві найближчі людини – мама і дідусь. Обоє були лікарями, і саме їхня робота з дитинства формувала його уявлення про професію.

«На мою думку, коли дитина в 16 років обирає, ким хоче стати, то вона не завжди повноцінно може орієнтуватися, в якому напрямку рухатися. Я дуже часто бачив, як працює мама. Також бачив, як до дідуся приходили і лікарі, і пацієнти. Він їх дуже довго консультував, мабуть, років до 75. Крім того, в дідуся було дуже багато літератури, велика бібліотека, ще за радянських часів зібрана», – пояснює лікар.

Втім, зізнається Юрій, вибір міг бути й іншим. Окрім хімії, йому подобалися фізика та математика, тож серйозно розглядав і технічну освіту.

«Я сам з Вінниці. У нас на той час було чотири державні університети – медичний, аграрний, економічний і технічний, тому, в принципі, було з чого обирати. Але я все ж вирішив піти в медицину».

Юрій каже: ще під час вступу до медичного університету він уже розумів, що працюватиме з дорослими пацієнтами.

«Спробувавши різні сфери медицини, я почав ходити на станцію швидкої медичної допомоги. Усі ці невідкладні стани, динаміка випадків і швидкість прийняття рішень мене дуже захопили. Тому я обрав спеціальність, яка передбачає саме такі навички», – додає він.

Після завершення університету лікар вступив до Української військово-медичної академії на спеціальність «анестезіологія», а у 2008 році розпочав військову інтернатуру. Після трьох років навчання, згадує Юрій, він уже отримав звання молодшого офіцера.

Хто взагалі може напасти на Україну

 Юрій зізнається: ще під час навчання він мріяв стати саме військовим лікарем. За його словами, ця спеціальність приваблювала тим, що таких фахівців у війську забезпечують усім необхідним для роботи.

«Я мріяв бути військовим лікарем, оскільки таких фахівців забезпечують усім необхідним. Тоді було два варіанти – йти в Українську військово-медичну академію або у військово-медичну академію в Санкт-Петербурзі (росія). Але, дивлячись новини про рф, я тоді думав, що росія завжди воює зі всіма. І кого ж вони першого відправлять на війну? Звісно, що не своїх. Тому вирішив вступати в українську академію, адже вважав: хто взагалі на нашу державу може напасти», – пригадує він.

Після завершення інтернатури у 2011 році Юрій ще кілька років служив у мирний час. Але, як каже лікар, в один день усе змінилося – почалася війна.

«Я був кадровим офіцером, анестезіологом, а ця спеціальність завжди була дефіцитною. Нас одразу сформували в лікарсько-сестринські бригади. До них входили лікар-анестезіолог, хірург, асистент анестезіолога та медична сестра», – розповідає Юрій.

Свій перший бойовий досвід він отримав уже у 2014 році.

«Були обстріли. Ми перебували під Донецьком, жили в бліндажах, окопах – це був справжній передовий бойовий досвід. Він дуже багато мені дав, змінив моє ставлення до життя, до людей. Тоді дуже чітко стало видно, хто є хто».

Спочатку лікар із бригадами виїжджав безпосередньо у фронтові зони. Згодом вони почали працювати у районних лікарнях Луганської та Донецької областей, де надавали спеціалізовану анестезіологічну допомогу.За словами медика, найчастіше він працював у Сєвєродонецьку та Станиці Луганській – у зоні, яку разом із колегами забезпечував медичною допомогою.

«Потім я звільнився, адже мені потрібно було розвиватися, а для цього у Збройних Силах не завжди є можливість. Але коли вдруге почалися бойові дії на Київщині, я, як офіцер, розумів: краще бути в лавах ЗСУ. Тому сам добровільно пішов до армії», – каже Юрій.

Під час повномасштабної війни, додає лікар, йому довелося працювати в різних умовах – від евакуаційних бригад до стабілізаційних пунктів і госпіталів.Спочатку він служив у Київській області у складі 72-ї окремої механізованої бригади з Білої Церкви.

«У її складі ми забезпечували стабілізаційні пункти в Бахмуті та Катеринівці. Це був уже інший досвід, інша війна, інші обставини», – підсумовує бойовий медик.

У кожну наступну мить ти не знаєш, чого чекати

 Пояснюючи різницю між роботою лікаря в цивільному житті та на війні, Юрій каже: ці два світи майже неможливо порівнювати.

 «У цивільному житті ти розумієш, що це робота, яка має певні часові межі. Після них завершується робочий день – і ти йдеш додому до сім’ї, живеш спокійне життя. Водночас військова анестезіологія вимагає від тебе роботи 24/7, і в кожну наступну мить ти не знаєш, чого чекати», – пояснює лікар.

За його словами, усе залежить від того, де саме перебуваєш. Іноді робота проходить у постійній небезпеці – у бронежилеті, касці та зі зброєю поруч.

«Це може бути дуже висока небезпека. Тому ти все робиш у жилеті, касці й з відповідною зброєю. І в кожен момент маєш бути готовим до того, що почнеться робота, і водночас може виникнути пряма загроза для тебе. Це такий, мабуть, спосіб життя».

Свою роботу на фронті Юрій порівнює з роботою протишокової палати, куди пацієнтів доставляють у будь-який момент.

«Там ти ніколи не знаєш, з чим саме можуть госпіталізувати людину. У такий момент потрібно бути на сто відсотків зібраним і надавати допомогу, паралельно діагностуючи. На все це є дуже короткий час, і він критично важливий для пораненого військового».

У цивільній медицині, підкреслює лікар, робота значно більш планова. Там є час для ухвалення рішень, для зміни лікувальної тактики, додаткових обстежень і консультацій.

«І, як правило, поруч велика кількість суміжних спеціалістів, колег. Звісно, на фронті теж формуються дуже здружені колективи – як одна велика сім’я. Але що помітно: чим ближче туди, тим кращі, добріші, розумніші люди», – каже Юрій.

Найважче – бути далеко від родини

За словами Юрія, одним із найважчих випробувань під час служби стала відстань від сім’ї.Водночас лікар переконаний: військовим варто збільшити кількість відпусток, адже вони не лише дають змогу побачити родину, а й допомагають психологічно відновитися.

«Відпустки мотивують і трохи пом’якшують психіку», – каже анестезіолог.

Юрій зізнається: до фронтового побуту людина поступово звикає.

«Я зрозумів, що людина звикає до всього. Наприклад, коли ти чуєш обстріли у мирному місці – реагуєш набагато сильніше. А на фронті розумієш, що це там звичне життя», – ділиться бойовий медик.

Та навіть попри звичку до небезпеки, є моменти, які залишаються найболючішими.

«Важкий момент – це коли бачиш смерть і розумієш, що за цією людиною стоїть сім’я, рідні. Була ситуація на війні: після обстрілу загинув хлопець. І раптом дзвонить телефон, а там написано: «кохана». У цей момент розумієш, що десь є людина, яка вірить, чекає, а його вже немає», – згадує лікар.

Окремо Юрій говорить і про складність рішення, яке довелося прийняти у 2014 році – залишити сім’ю та поїхати на війну.

«Це дуже важко, адже хочеться бути з родиною. Але ти розумієш: якщо не будеш тут, то потім прийдуть до тебе. Тоді я вирішив, що залишаюся, хоча абсолютно не знав, чим усе це закінчиться», – каже він.

У найскладніші моменти, зізнається лікар, його підтримували розмови з близькими та колегами.

«У той період, коли я пішов на війну, доля звела мене з дуже хорошими людьми – товаришами з лікарні «Феофанія». І, звісно, допомагало спілкування всередині колективу. На щастя, у різні періоди військової служби мені щастило з людьми».

Разом із тим, каже Юрій, на війні часто виникають ситуації, коли усвідомлюєш реальну загрозу життю. Але в такі моменти часу на страх майже не залишається.

«Було багато ситуацій, коли ти розумієш, що можеш загинути. Але я про це практично не думав. У такі моменти думаєш, як вийти з ситуації, як вберегти хлопців, як самому врятуватися. Рішення приймаєш швидко, майже автоматично. От як у Бахмуті: привозять поранених – і ти просто працюєш, лікуєш. А там уже як буде».

Ти ніколи не знаєш, що буде завтра

Говорячи про те, як робота з пораненими вплинула на його світогляд, Юрій зізнається: війна змінює уявлення про справжню цінність життя.За його словами, саме на фронті дуже чітко приходить розуміння того, що насправді важливе, а що – другорядне.

 «Там стираються кордони між мовами, національностями, статками, статусами. На фронті це відчувається по-особливому, адже ти ніколи не знаєш, що буде завтра. І ніколи не передбачиш.У цивільному житті ти можеш приблизно будувати плани, і здебільшого вони збуваються. А там це зробити неможливо», – підсумовує Юрій.

Анестезія на фронті: досвід, який довелося освоювати на практиці

Під час служби Юрій також активно застосовував регіонарну анестезію – метод, який він свого часу опанував самостійно, працюючи у Білоцерківському військовому госпіталі.

«Тоді я почав впроваджувати її у малих стабілізаційних пунктах, коли перебував у зоні АТО. Ця анестезія тоді лише починала застосовуватися, і ще не було великої кількості колег, які нею займалися. Ультразвукова діагностика тільки впроваджувалася в анестезіологічну практику», – згадує лікар.

Згодом, працюючи у госпіталі, а пізніше вже цивільним лікарем у лікарні «Феофанія», він зміг значно глибше опанувати ці методики. І під час повномасштабної війни у 2022 році активно застосовував їх у роботі.

«Надалі, працюючи в госпіталі, а потім у «Феофанії», я ці методики краще освоїв і вже у 2022 році активно їх впроваджував», – додає офіцер.

Нині Юрій поєднує роботу у кількох напрямках: консультує пацієнтів у Білій Церкві та працює у київській лікарні «Феофанія».За його словами, саме у цьому медичному закладі сьогодні забезпечений дуже високий рівень допомоги військовим.

«Порівнюючи з різними закладами, де доводилося працювати, у «Феофанії» все ж дуже високий рівень надання допомоги військовим. Там розробляються протоколи, впроваджуються різні методики – як малоінвазивні, так і більш складні. Використовуються пролонговані методи регіонарної анестезії, таблетовані знеболення. Це дуже великий масив підходів, і ті поранені, які мають важкі травми, справді отримують найсучасніше лікування, яке сьогодні можливе в Україні».

Лікар підкреслює: хоча багато медиків працюють у тилу, їхня роль у порятунку військових не менш важлива.

«Багато хлопців працюють у тилу, але вони роблять дуже велику справу. Саме вони витягують дуже важкі випадки поранених», – каже Юрій.

Окрім цього, медик активно займається і амбулаторною анестезіологією. Зокрема, нині значну частину його практики становить робота у сфері стоматології.

Головне – не втратити цей досвід

Юрій переконаний: після завершення війни надзвичайно важливо зберегти тих військових медиків, які пройшли фронт і набули унікального практичного досвіду.

«Головне – не втратити всіх цих спеціалістів. Їх потрібно мотивувати, фінансово забезпечувати, щоб вони максимально залишалися у військовій медицині. Це важливо, адже війна може повернутися через певний час, якщо у світі не відбудеться якихось радикальних змін», – вважає лікар.

Говорячи про зміни в українській системі охорони здоров’я, анестезіолог зазначає: трансформації вже відбуваються, хоча й не завжди так швидко, як хотілося б.

«Сьогодні система багато в чому змінюється завдяки великій кількості ентузіастів. Можливо, десь не так швидко, але зміни настають – і це дуже добре», – каже він.

За словами лікаря, сьогодні ключову роль у порятунку поранених відіграють бойові медики. Водночас війна суттєво змінила і роботу цивільної медицини.

«Під час АТО з основним потоком поранених справлялися військові шпиталі – і цього було достатньо. Зараз працюють усі: і військова, і цивільна медицина. Причому часто навіть більше навантаження лягає саме на цивільні заклади», – пояснює він.

За його словами, нинішні умови роботи медиків суттєво відрізняються від довоєнних.

 «Обставини диктують свої особливості. Це вже не зовсім та медицина, яка була до великої війни. Але й, звісно, не ті умови, які на фронті», – підсумовує анестезіолог.

Фото: Юрій Пастощук

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.