Експерт Державної регуляторної служби України Владислав Смірнов у Фейсбук поставив питання, чому, мовляв, в Україні, на відміну від інших країн Європи, ціни на пальне, які ростуть на тлі війни на Близькому Сході, держава не намагається регулювати. 

Італія скинула ціну через зниження акцизу.

Польща ріже ПДВ на пальне з 23% до 8% і опускає акциз до мінімуму.

Греція обмежує націнку.

Португалія дає субсидії на дизель для тих секторів, які тягнуть економіку. Навіть там, де рішення грубі або суперечливі, влада хоча б виходить із однієї простої думки, що якщо пальне летить у космос, держава не повинна мовчки добирати своє з кожного літра.

Що натомість робить українська влада, спочатку залишає людям повний податковий тягар у ціні пального, нічого системно не змінює в акцизах, не б’є по причині, не полегшує життя перевізникам, аграріям, малому бізнесу, а потім урочисто обіцяє повернути трохи грошей назад через чергову цифрову цяцьку.

Виглядає як фокус для дурачків, а не антикризова політика.

Особливо тупо все це виглядає, якщо подивитися на акцизи.

У 2026 році в Україні акциз на бензин — 300,8 євро за 1000 літрів, на дизель — 253,8 євро. Тобто формально дизель оподатковується навіть нижче, ніж бензин. Але на колонці він уже дорожчий навіть за 100-й.

Це означає, що проблема давно ширша за один податок. Тут і імпортна залежність, і дефіцит саме дизеля, і логістичний розвал, і тупа звичка держави нічого не пом’якшувати, а просто стояти збоку й рахувати надходження.

У цьому й полягає головна різниця між нормальною антикризовою політикою і нашим пострадянським цирком.

Нормальна держава в момент цінового шоку думає, як збити хвилю на вході. Вона ріже акциз, ПДВ, націнку, допомагає тим, хто тримає транспорт і постачання.

Наша ж держава поводиться як завжди: спочатку дає проблемі розростися, а потім придумує красиву подачку, щоб видати її за турботу.

Нам роками розповідають про “європейську гармонізацію”. Але чомусь ця гармонізація завжди починається з податків, тарифів, штрафів і фіскального тиску. Ніколи — із зарплат, пенсій, дешевих кредитів, захисту внутрішнього виробника чи нормального ставлення до тих, хто реально працює.

У підсумку ми маємо найгірше з двох світів: з населення хочуть брати майже по-європейськи, а захищають його як у старій, байдужій, жадібній пострадянській державі.

Тому зараз потрібен не “є-Бачок”, не ще одна рекламна програма і не нова цифрова подачка.

Потрібне просте рішення: різко знижувати податки на пальне, хоча б на час цієї хвилі кризи. А краще — прибирати акциз на критичний період війни і ще на перехідний час після неї.

Бо пальне — це основа ціни на все, а не розкіш.