Директор Агентства з реформування сектору безпеки, генерал-майор запасу СБУ, громадський діяч Віктор Ягун про те, як росія розбудовує логістику на окупованих територіях України і налаштовується на довгу війну на виснаження:

«Росія тихо робить те, що вона завжди робить перед довгою війною. Не гучні наступи, не красиві карти зі стрілками, а те, що насправді вирішує витривалість війни – логістику.

Матеріал Reuters про так зване «Азовське кільце» варто читати дуже уважно і без емоцій. Бо це не про дороги. Це про спробу зробити окупацію технічно незручною для України і максимально зручною для російської армії.

Понад 2500 км доріг і залізниць. Нові гілки. Ремонт старих. Винос маршрутів далі від фронту. Спроба зменшити залежність від кримського мосту. Відновлення портів Маріуполя і Бердянська.

Це класична стратегія війни на виснаження.

Росія не може швидко перемогти Україну. Тому вона намагається зробити так, щоб Україна витрачала більше часу, більше ресурсів і більше зусиль на майбутню деокупацію.

Тобто простою мовою, це не фактор перемоги росії, але це фактор подорожчання нашої перемоги.

І тут важливо не впасти у дві крайності.

Перша – паніка. Ні, це не робить окупацію незворотною. Жодна дорога в історії не врятувала армію, яка програла війну.

Друга – самообман. Мовляв, вони все розкрадуть і нічого не збудують.

Розкрадуть, обов’язково, але щось все одно побудують.

Російська система уміє красти мільярди і при цьому робити достатньо, щоб це працювало для війни. Для військової логістики не потрібен автобан європейської якості. Достатньо дороги, по якій можуть їхати паливозаправники і трали з технікою.

І головне, що вони зараз роблять – це не просто дороги. Вони роблять резервування.

Як працює військова логістика?

Як електромережа. Коли є одна лінія – достатньо одного удару. Коли є три – потрібно вже системно працювати.

Коли є мережа – потрібна кампанія, а не разова атака.

Саме це вони і будують. Не ідеальну систему. А стійку систему. І тут головне питання не що будує росія. А як має реагувати Україна.

Правильна відповідь – не емоції, а системне знищення логістики.

Не красиві удари по символах. А холодна робота по вузлах. Залізниця працює не через рейки. Вона працює через автоматику. Дорога працює не через асфальт. Вона працює через мости і розв’язки. Логістика працює не через карту. Вона працює через склади, паливо і ремонт.

І саме це є справжніми цілями. Не просто бити. А робити так, щоб кожен кілометр цієї інфраструктури коштував росії постійного страху, постійного ремонту і постійних втрат.

Бо у війні на виснаження виграє не той, хто більше побудував. Виграє той, хто дешевше руйнує.

І ще один важливий висновок. Ці проєкти означають, що росія готується не до швидкого фіналу війни. Вона готується до довгої війни. А це означає, що і ми повинні мислити не категоріями новин. А категоріями років. Без паніки. Без недооцінки. Без ілюзій. Холодно.

Бо війни виграють не ті, хто голосніше говорить. А ті, хто довше тримаються. І саме зараз починається етап, де витривалість стає не менш важливою ніж зброя».