«Я більше не питаю, коли буде мир. Я питаю: чи будемо ми готові до того, що буде після нього», — говорить Олена, 36-річна менеджерка з Харкова, яка за чотири роки війни стала координаторкою волонтерського хабу, психологинею для сусідів і фахівчинею з дронів. «Бо мир — це не тиша. Це ще більше викликів».

Її слова — як рефрен, що лунає в багатьох куточках України. У Сумах, Львові, Запоріжжі, Женеві.

Так, навіть у нейтральній Швейцарії ставлять те саме запитання: «Хто нас захистить завтра? І що, якщо це більше не буде армія?»

Дослідження, що ламає уявлення

У 2024 році швейцарське агентство Armasuisse разом із французьким колективом Le Coup d’Après провели незвичне дослідження. Вони не шукали нову зброю чи стратегії. Вони шукали нову роль громадянина. Не солдата. Людини.

Замість «Яку армію ми повинні мати завтра?» вони поставили інше запитання: «Яке суспільство ми захищаємо? І разом з ким?” 

Відповідь їх вразила: без армії — ніяк. Але й лише з армією — вже недостатньо.

Нові загрози: не кулі, а хвилі

«Ми готуємося до наступної війни, як до попередньої. Але вона вже почалася — і має зовсім інакший вигляд», — каже один зі співавторів швейцарського дослідження.

У документі “Qui nous défendra demain?” (Хто нас захистить завтра?) йдеться не лише про гібридну війну. Йдеться про гібридну реальність — світ, у якому розпізнати атаку важче, ніж її пережити. Ворог не завжди в камуфляжі. І загроза — не завжди ракета.

Дослідники визначили 9 напрямів викликів, які вже руйнують національні тканини навіть найбільш стабільних країн. І кожен з них має силу справжньої зброї.

Стрес — як новий вірус

Понад 70% мешканців франкомовної Швейцарії визнали: стрес від роботи та побуту — основне джерело психологічного виснаження. І це не просто поганий настрій. Це — підрив довіри, мотивації, волі до спротиву. В Україні цей стрес помножений на повітряні тривоги, втрати, фінансову нестабільність, новини з фронту. І він тягне за собою депресії, вигорання, байдужість, що підривають стійкість на глибшому рівні.

Економіка — на краю

У 2024 році Франція зафіксувала 66 тисяч банкрутств бізнесів — найбільше за останні 30 років. У Швейцарії цей показник виріс на 15%. Коли руйнується економіка — руйнується впевненість у завтрашньому дні, а з нею — готовність до опору. Бізнес перестає бути тилом. Податки — не надходять. Держава втрачає маневр. І найгірше: люди починають думати лише про виживання, а не про спільну справу.

Дезінформація — нова форма зброї масового ураження

У TikTok, YouTube, навіть у месенджерах — кожна третя новина про Україну має маніпулятивні елементи або фейки. Це не просто викривлення. Це — планомірна операція з підриву довіри, деморалізації, виклику внутрішнього конфлікту.

У дослідженні згадується приклад масштабної операції Doppelgänger, коли росія створювала фейкові сторінки західних медіа, аби сіяти паніку, сумніви й ненависть.

Зміна клімату — як диверсія проти звичного життя

Середня температура у Швейцарії вже зросла на +2.8°C від доіндустріального рівня — це вдвічі більше, ніж глобальний показник. Льодовики зменшилися на 65% з 1850 року.

Це означає: менше води, більше повеней, порушення логістики, підвищення цін, нові хвороби. Усе це — не екологія. Це — безпека. Бо коли мете сніг — не працює транспорт. Коли висихає річка — стоїть завод. Коли спека — гинуть врожаї.

Суспільна фрагментація — ворог зсередини

У Франції 92% опитаних вважають, що живуть у дедалі більш жорстокому, роз’єднаному суспільстві. Це не лише про лайки чи коментарі. Це — розмивання спільної мети. Відчуття, що «ми всі різні, і кожен сам за себе» — це ідеальне поле для зовнішніх маніпуляцій. Ворогу не треба завойовувати країну, якщо вона свариться сама із собою.

Когнітивна війна — битва за свідомість

Молодь у Швейцарії віком 12–19 років проводить понад 3 години щодня в інтернеті, здебільшого в TikTok, YouTube, Discord. Війна тепер — не в окопах. Вона в стрічках новин. Вона в алгоритмах. Вона у відео з 5 мільйонами переглядів, яке каже: «Все дарма». І якщо ми програємо цю війну — жоден дрон, танк чи союз не врятують майбутнє.

Залучення громадян — занепад чи ресурс?

Кожен, хто не залучений до спільної справи — це втрата потенціалу. А кожен, хто пасивний у кризі, — це уразливість. У Швейцарії вже обговорюють ідеї, як активізувати людей поважного віку, як використовувати ІТ-таланти, як інвестувати в громадські об’єднання. Бо захист не обов’язково означає автомат чи каску. Іноді це — генератор, бандаж або вчасна інформація.

Політична нестабільність — хитка опора

Світові тенденції — від популізму до авторитаризму — руйнують довіру до демократій. У таких умовах легко нав’язати зовнішній наратив: «ви слабкі, вас зраджують, не боріться». Це — інформаційна капітуляція, ще до того, як пролунали перші постріли.

Розрив поколінь — мовчазна загроза

Коли молодь не бачить сенсу, а старше покоління не вірить у зміни — виникає прірва, в яку може впасти нація. Звіт попереджає: ідентичність, колективна пам’ять, цінності, спільна історія — це не абстракції. Це — інфраструктура безпеки, така ж важлива, як дрони чи ППО.

Не всі загрози мають звук сирени. Але всі — потребують відповіді. Ми живемо в часи, коли тиша може бути небезпечнішою за вибух, а маніпуляція — ефективнішою за обстріл. І це вимагає іншої реакції: не лише героїзму, а усвідомленості. Бо в системній війні виграє не той, у кого більше зброї, а той, у кого більше підготовлених, згуртованих і небайдужих громадян.

Це не прогнози. Це — наше тепер.

Україна як модель: ми вже там, де інші лише готуються бути

Іронія, а може — правда вищого порядку: досвід України виявився тією моделлю, про яку в Швейцарії лише почали говорити як про майбутнє.

• Волонтери, які стають логістами армії — це відповідь на розрив у державній системі.
• IT-армія — це наша когнітивна зброя.
• Вчителі в укриттях, фермери на нулі, медики в «червоних» зонах — це цивільні, які стали оборонцями не за наказом, а за покликом.

Український спротив — це не спонтанний героїзм. Це структурна відповідь суспільства на системну війну.

Вісім образів майбутньої оборони, або Звідки беруться герої

У швейцарському звіті є момент, який неочікувано чіпляє сильніше за всі графіки й аналітику. Це — історії. Вигадані, але водночас абсолютно справжні.

Вісім персонажів. Вісім голосів. Вісім шляхів до нової оборони.

Роберта. 72 роки. Бабуся? Так. Але ще — пілот дрона, яка готується скидати набори виживання в разі землетрусу чи зсуву. Бо, каже, не хоче бути тією, хто просто «дивиться катастрофу з телевізора».

Камілла. Журналістка. Написала книжку «Як розмовляти з мудаками», бо втомилася від того, як суперечки руйнують демократію. Вона не бореться — вона переконує. І в цьому її фронт.

Наїм. Йому лише 19, а він уже створив Індекс цифрового суверенітету. Ламає стереотипи, викриває корпорації, розбиває інформаційні бульбашки. Не хакер — громадянин із кодом честі.

Ці люди — ніби з футуристичного роману. Але погляньте навколо. У нас є Світлана з Дніпра, яка навчає літніх людей цифрової гігієни. Є Сергій з Чернігова, який складає аптечки та сам проводить інструктаж з тактичної медицини. Є Олег з Кременчука, що модерував 60 годин дискусій між переселенцями та місцевими, не допустивши жодного конфлікту.

Усі ці вигадані швейцарські персонажі — вже є в Україні. Просто з іншими іменами, у інших локаціях, під іншим небом. Вони — це ми, якщо зважимося діяти.

Бо сьогодні герой — це не завжди той, хто стріляє. Сьогодні герой — це той, хто тримає, що не можна впустити: мораль, спокій, розум, людяність.

Після війни не буде «до»

Одна з головних думок звіту звучить як попередження: «Нові загрози не замінюють старі — вони накладаються». Навіть якщо завтра умовно припиниться війна, загрози не зникнуть. А деякі стануть навіть глибшими. Психологічні травми. Розчарування. Зубожіння. Загублені покоління. Ілюзії.

Тому національна стійкість — це марафон. Це план відновлення. Це щоденна практика, де захист — це відповідальність, а не лише функція.

Як ми можемо бути готовими?

Навчитися реагувати — не панікувати: курси домедичної допомоги, цифрової грамотності, кризової психології. Підтримувати — не критикувати: волонтерів, ветеранів, бізнес, культуру. Брати участь — не стояти осторонь: від місцевих ініціатив до національного планування.

Оборона — це не броня. Це — ми

Колись у ХХ столітті в Швейцарії казали: «Це не в нас є армія. Це ми — армія».

Сьогодні ця фраза звучить інакше. Це не ЗСУ нас захищає. Це ми разом із ЗСУ захищаємо себе. І відповідь на запитання «Хто нас захистить завтра?» — вже не риторична. Вона — в наших руках. А шлях до цього може початися тут army.gov.ua.