Перед Великоднем у родинах Київщини настає особливий час – тихий, зосереджений і дуже особистий. Без зайвого поспіху й показовості, зате з глибоким відчуттям дому. У ці дні оселі наповнюються знайомими з дитинства запахами – свіжого тіста, воску, печі. І разом із ними повертається щось більше: відчуття коріння, пам’яті та внутрішньої опори.

Журналісти «Київщини 24/7» поспілкувалися з жінками з різних куточків області, які поділилися своїми родинними традиціями святкування Великодня – простими, але дуже глибокими. Саме вони сьогодні допомагають триматися і не втрачати відчуття нормальності навіть у час війни.

Макарів: тиша, тісто і традиції, які передаються поколіннями

У родині Дарини з Макарова підготовка до Великодня починається задовго до самого свята – і має чіткий, майже ритуальний ритм.

Найважливіший день – випікання пасок. До нього готуються заздалегідь: ще звечора перевіряють продукти, дістають форми, які зберігаються в родині роками, і налаштовуються на особливий стан.

«Перед Великоднем у нас завжди багато справ. Але найголовніше – це, звичайно, випікання пасок. Для цього ми виділяємо окремий день. Продукти готуємо ще з вечора, щоб у четвер дуже рано зранку почати все в повній тиші й спокої. Без телевізора, без зайвих розмов – це такий момент, коли ти маєш бути зібраним і спокійним всередині», – додає дівчина.

Процес замішування тіста тут – це не просто кулінарія, а стан. Дарина підкреслює:

«Не можна сваритися, не можна поспішати. Дуже важливо, з якими думками ти це робиш. Треба, щоб усе було з добром, бо це передається і в тісто, і в саму паску».

Окрема частина – прикрашання. І тут у хід ідуть не магазинні декори, а традиційні елементи, які мають свою історію.Вона додає:

«Ми завжди робимо прикраси з того ж тіста – косички, колоски, маленьких пташок. Це ще від бабусі пішло. Вона казала, що паска має бути жива – з душею. І ми стараємося це зберегти».

Поки паски підходять у печі, у домі панує особлива тиша. Її не порушують зайвими словами – лише запах, який наповнює простір і ніби повертає в дитинство.

Писанки як пам’ять і сенс свята

Ще один важливий етап підготовки – писанки. І тут у родині Дарини це вже не просто традиція, а особиста історія.

«За кілька тижнів до Великодня я починаю підготовку до писанок: обираю орнаменти, готую віск і фарбники. Щороку роблю до десяти писанок. Минулого року я присвятила їх окупованим і деокупованим регіонам — Херсонщині, Харківщині. Це такий спосіб подумки бути поруч із цими місцями», – розповідає дівчинка.

Паралельно триває і підготовка до святкового столу – теж без поспіху, але з дотриманням усього традиційного набору. Дарина зауважує:

«Перед святами ми готуємо домашнє м’ясо, сало, ковбаску – усе запікаємо напередодні Великодня. Обов’язково робимо сирну грудку – вона може бути і солодка, і солона. Це дуже смачно і добре доповнює паски та м’ясо».

Кошик, який більше, ніж звичайна їжа

Напередодні свята, у суботу ввечері, родина збирає великодній кошик – і це ще один важливий момент єдності.

«Ми складаємо кошик разом, нічого не пропускаємо – кожен продукт має своє значення. А вже зранку йдемо до церкви на службу і освячення», – додає дівчина.

Через війну деякі традиції довелося змінити – зокрема, нічні богослужіння. Дарина розповідає, як змінилась церемонія освячення паски під час повномасштабного вторгнення:

«Раніше ми йшли до церкви вночі. Це було дуже особливе відчуття – темрява, свічки, люди. Зараз через комендантську годину йдемо вже зранку. Але сам сенс не змінюється».

І навіть зараз, у нових реаліях, цей момент залишається глибоко символічним. Дівчина розповідає, що для неї це свято стало особливим символом, який не про звичайні посиденьки за столом, а про силу роду та стародавні українські традиції.

«Коли ти стоїш із кошиком, то відчуваєш, що тримаєш щось більше, ніж просто їжу. Це про віру, про родину, про те, що тримає нас усіх разом».

Великдень, який об’єднує дім із Донбасу і нове життя на Київщині

Ірина з Ірпеня вже кілька років живе на Київщині, але її Великдень і досі тісно пов’язаний зі сходом України – із тими звичаями, які сформувалися ще вдома, на Донбасі. Переїзд змінив багато, але не родинні традиції. Вона додає:

«Великдень я святкую разом із родиною. Це особливий день, який ми завжди проводимо всі разом. І для мене дуже важливо, що навіть зараз, коли ми живемо в іншому регіоні, ми зберігаємо наші традиції, які були ще вдома».

Підготовка до свята починається заздалегідь – із простих, але дуже важливих речей, які в родині не змінюють роками.

«Яйця ми фарбуємо тільки натурально – збираємо лушпиння з цибулі ще за кілька тижнів до Великодня. Потім варимо в ньому, і вони виходять темні, насичені, дуже глибокого кольору. Для нас це важливо, бо це так, як робили ще наші бабусі – без усього штучного» – підкреслює жінка.

Паски тут також не купують – лише домашня випічка за родинним рецептом. Ірина розповіла, як магазинні делікатеси не витіснили стародавнього рецепту бабусі.

«Паски ми печемо самі, і це завжди окремий процес. Рецепт у нас ще від бабусі. Вона завжди додавала в тісто трохи ванілі, цедру лимона і родзинки, які попередньо замочувала – казала, що так паска буде «живіша» на смак. І коли зараз печеш за цим рецептом, то відчуття, ніби повертаєшся в ті часи, коли вона була поруч».

У кожної деталі – свій сенс, навіть у дрібницях.

«Ми не робимо нічого поспіхом. Навіть саме тісто замішуємо в спокої, без метушні. Бо нас так вчили – що від настрою залежить, якою вийде паска», – згадує жінка.

Ранок Великодня починається однаково, незалежно від того, де саме родина зараз живе.

«Зранку ми всією родиною йдемо до церкви, освячуємо паски та яйця. Це дуже важливий момент – він ніби задає настрій усьому дню».

Після служби всі збираються у домі старших – як це було і раніше, ще на Донбасі.

«Після церкви ми їдемо до бабусі та дідуся на святковий сніданок. Там збирається вся родина, ми куштуємо освячені страви, багато говоримо, згадуємо щось своє. Це дуже тепла атмосфера, яку важко передати словами».

І навіть після переїзду ці звички не зникають – вони навпаки, стають ще важливішими. Ірина додає:

«Мені здається, коли змінюється місце життя, ти ще більше тримаєшся за такі речі. Бо це те, що не змінюється. Це про дім, який ти носиш із собою».

Протягом дня родина просто проводить час разом – без поспіху, з відчуттям спокою і близькості.

«Ми просто поруч. Спілкуємося, сміємося, згадуємо. І саме в цьому для мене сенс Великодня – у цих простих, але дуже важливих моментах».

«Головне – що ми разом»: як Київ святкує Великдень під звуками сирен

Для киянки Альони Великдень давно перестав бути лише святом із писанками та святковим столом. У 2022 році, коли повномасштабна війна прийшла в Україну, усе змінилося. Тепер свято стало про вдячність – за життя, за родину, за можливість бути разом навіть у найскладніші моменти.

«Раніше це було просто свято. Зараз – це про вдячність. За те, що ми живі, що можемо зібратися разом», – говорить Альона.

У родині Альони Великдень завжди був часом глибоких традицій, які передавалися з покоління в покоління. Паски печуть самостійно за рецептом прабабусі, який зберігся більше ніж сто років.

«Коли печеш за рецептом прабабусі, відчуваєш, ніби вона поруч. Ти повертаєшся в ті часи, коли вона ще жила, навчала нас і надавала всьому сенс», – згадує Альона.

Яйця у родині фарбують виключно натурально. Лушпиння цибулі збирають місяцями, потім варять у ньому яйця – і вони виходять насиченого бурштинового або шоколадного кольору. Деякі яйця прикрашають воском, використовуючи прості візерунки – маленькі квіти, колоски, хрестики – символи родинного добробуту.

«Це те, чому вчила прабабуся. Кожна деталь мала значення. Паска і крашанки були не просто їжею, а історією нашої родини, частиною нашого дому», – додає вона.

Зміни у час війни

У родині зберегли й традицію йти до церкви, однак завжди з урахуванням безпеки.

«Ми дивимося, чи немає тривог, чи безпечно. Інколи доводиться чекати або переносити. Але все одно йдемо», – каже Альона.

Святковий стіл тепер скромніший, ніж раніше, але він став символом єдності, а не розкоші.

«Чесно, зараз неважливо, скільки там страв. Важливо, хто сидить за столом. Ми більше говоримо, більше слухаємо одне одного. Цінуємо ці моменти, бо розуміємо, що завтра все може бути інакше».

Нові традиції поруч зі старими

Хоча родинні звичаї залишаються серцем свята, Альона не боїться експериментувати. Вона пробує нові рецепти пасок з ТікТоку, додає до тіста оригінальні начинки – наприклад, горіхи, сухофрукти або шоколадні краплі – і фарбує яйця новими способами: із фруктовими соками чи натуральними барвниками. Але при цьому головне не змінюється.

«Я виховувалася так, що Великдень – це там, де живе родина, де живуть традиції, які передаються з покоління в покоління, ще від моєї прабабусі. І навіть коли додаю щось нове, відчуваю, що це святу додає життя, але не забирає його душі», – підкреслює вона.

Для Альони Великдень тепер – це поєднання спадщини і сучасності, минулого і сьогодення. Паска, крашанки, святковий стіл – усе це важливо, але головне залишається незмінним: родина разом, і цього достатньо, щоб відчути справжній сенс свята.

Незважаючи на всі випробування, що принесла війна, Великдень на Київщині залишається святом тепла і близькості. Для родин, як у Макарові, Ірпені чи Києві, це не лише паски, крашанки чи святковий стіл – це пам’ять поколінь, зв’язок із прабабусями, бабусями і батьками, які навчали готувати, фарбувати і прикрашати, передавати історії та традиції.

І справді, навіть у часи тривог, сирен і невизначеності, ці прості моменти – спільний сніданок, аромат свіжої паски, фарбовані яйця – стають своєрідним щитом, який тримає родину разом. Бо поки люди разом, свято живе, а життя триває.

Читайте також: Масштабний захист критичної інфраструктури: на 26 об’єктів водопостачання виділять майже 13 млрд грн

Фото: Київщина 24/7

Актуальні, важливі й перевірені новини Київщини також читайте на нашій Facebook-сторінці і в Telegram-каналі.